Безготівкові гроші
Наступний етап еволюції грошей пов’язаний з появою безготівкових грошей. Безготівкові гроші розвинулися з вкладний операції банків, коли розрахунки між клієнтами одного банку стали проводитися не банкнотами, а шляхом переписування в банківських книгах відповідної грошової суми з рахунку платника на рахунок одержувача. Спочатку ця операція вимагала присутності як платника, так і одержувача грошей. Потім банки стали переписувати залишки по вкладах клієнтів на підставі чеків – письмових наказів власника рахунки банку видати пред’явнику чека готівку або зарахувати їх на його рахунок. Після установи розрахункових палат, перша з яких відкрилася в Англії в 1774 році, безготівкові розрахунки стали здійснюватися і між клієнтами різних банків. Банки – учасники палати оплачують чеки, виписані на користь їх клієнтів клієнтами інших банків-учасників, і періодично обмінюються вимогами один на одного за оплаченими ними чекам, погашаючи різницю готівкою. У 1853 році засновується Нью-Йоркська розрахункова палата, а в 1872 році – Паризька. Безготівкові гроші поступово починають обслуговувати основну частину платіжного обороту.
В історії грошей є курйозний приклад переходу до безготівкових розрахунків. На одному з островів Тихого океану – на острові Яп – протягом багатьох століть в якості єдиного типу грошей використовувалися великі кам’яні диски з арагонита (різновид вапняку), звані “фе” *. Фе були настільки величезними, що в них спеціально свердлили дірки, для того щоб їх можна було переносити на жердинах.
Оскільки камені були громіздкі, їх не переносили по острову з метою оплати товарів. Замість цього на каменях ставили позначки про зміну власника або про прийняття фе в сплату податків. Так як острів був дуже маленький, всі знали, кому належить камінь, який може перебувати за милі від власника і ніколи не пересуватися. Але одного разу під час сильного шторму кілька великих каменів були безповоротно понесені в море, і тоді прийшли до угоди, що в цьому провини власників каменів немає і що власник “фе на дні моря” може користуватися ним і далі, тобто платити за товари, хоча ніхто не зможе більше взяти його в руки. У цих випадках розрахунки велися без наявності грошових знаків, тобто кажучи сучасною мовою, за безготівковим розрахунком. Таким чином можна сказати, що на острові Яп існувала грошова система у вигляді готівки – фе на самому острові і безготівкових – фе на дні моря.
Наступний етап розвитку грошей пов’язаний з відходом з обігу повноцінної монети, який припадає в Європі на час після початку Першої світової війни (1914-1918). З кінця XIX століття і до Першої світової в Росії і в країнах Європи існувала система золотомонетного стандарту. При цій системі основним грошовим металом було золото, а національні грошові одиниці країн встановлювалися в чистій вазі цього металу.
У Росії в 1898 році після введення золотомонетного стандарту грошовою одиницею став рубль, рівний 17,424 часткам чистого золота. У країні чеканилась повноцінна золота монета достоїнством 15 руб. (імперіал), 10 руб., 7 руб. 50 коп. (полуимпериал) і 5 руб., неповноцінні срібні (1 рубль, 50, 25, 20, 15, 10 і 5 копійок) і мідні розмінні монети. В обіг Державним банком випускалися паперові гроші – державні кредитні квитки – гідністю 500,100, 50, 25,10, 5, 3 і 1 руб., Які підлягали розміну за номіналом на золоту монету без обмежень. На кредитних квитках була напис: “Державний банк розмінює кредитні квитки на золоту монету без обмеження суми”.
За монетному статутом Росії 1899 кожне особа мала право принести на монетний двір золото вагою не менше 100 г чистого металу і отримати натомість таке ж вагова кількість золота в монеті зі стягненням мита 0,2% від ваги металу.
В обіг в якості розмінної монети випускалася неповноцінна срібна і мідна монета (тільки неповноцінна монета і могла втриматися в обігу, так як якби укладений в ній метал був дорожче номіналу, власники монет продали б їх як метал). В обіг центральними банками також випускалися паперові гроші, які розмінювалися на золоту монету без обмежень. Саме вільний розмін забезпечував ходіння в країні паперових грошей (а також розмінної монети) нарівні із золотою монетою. Зрозуміло, що умовою подібного розміну є забезпечення випусків квитків золотий готівкою, що знаходиться в сховищах центрального банку. Так, у нашій країні закон 1899 надав право Державному банку випустити в обіг кредитних квитків на суму до 600 млн. Руб. під забезпечення 300 млн. руб. золотом, а випуск понад цю суму вимагав забезпечувати золотом “рубль за рубль”.
Крах системи золотого монометалізму відбувся в умовах, коли уряди європейських країн для фінансування військових витрат стали вдаватися до неконтрольованих випускам паперових грошей. Золота монета пішла з обігу, стали стрімко розвиватися інфляційні процеси. Після Першої світової війни золотий обіг існувало у вигляді золотозливкового стандарту, коли паперові гроші розмінювалися тільки на злитки золота певної ваги, а не на монети (в Англії за 1700 ф. Ст. Давали стандартний злиток вагою 12,4 кг, у Франції за 215 тис. франків – злиток вагою 12,7 кг), а також у вигляді золотодевізного стандарту, коли можна було обміняти за фіксованим курсом національну валюту на ту “обрану” іноземну валюту (девізи), яка, в свою чергу, була розмінною на золото, що призводило до залежності одних країн від інших. Після Другої світової війни існувала Бреттон-Вудська валютна система (назва – від міста в США), коли в країнах Західної Європи був встановлений золотодевізний стандарт, а в США – золотослітковий. Федеральна резервна система (центральний банк) США підтримувала стабільну вартість золота і продавала його за фіксованою ціною в обмін на долари США центральним банкам країн-членів системи.
З 1972 року ця система була демонтована, у зв’язку з чим грошові системи країн остаточно втратили всякий зв’язок із золотом. Сьогодні банки зберігають золото в злитках тільки в якості легко реалізованих активів. Сучасні грошові системи є за своєю суттю системами паперово-грошового обігу. Національні грошові одиниці більш не встановлюються в чистій вазі золота або срібла, а їхня купівельна спроможність залежить цілком від співвідношення сукупного попиту та сукупної пропозиції. Причому, сукупний попит залежить від кількості грошей, що перебувають в обігу. Догляд з обігу золотої монети, з одного боку, здешевив грошовий обіг, а з іншого боку, зробив його нестійким, тобто зробив постійної проблему інфляції.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)