Бернард Шоу Пігмаліон. Динаміка образу Елайзи Дулітл

Мета: формування предметних компетентностей: визначити динаміку образу Елізи Дулітл, ідеї твору Б. Шоу “Пігмаліон”; розвивати словниковий запас старшокласників, навички зв’язного мовлення, критичного мислення, компаративного аналізу художніх творів; виховувати у старшокласників потребу в саморозвитку та самовдосконаленні; формування ключових компетентностей: уміння вчитися: розвивати навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативної: розвивати навички роботи в парі та колективі; інформаційної: розвивати навички роботи із підручником та уміння критично оцінювати теоретичний матеріал; загальнокультурної: виховувати прагнення до літературної освіти, естетичний смак; розширювати кругозір школярів.

Тип уроку: урок-дискусія.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, тести; фрагменти кінофільму “Пігмаліон”.

Збентежено дивиться Пігмаліон на свій витвір,

І серце йому завмирає від незнаного щастя

(З міфу про Пігмаліона і Галатею)

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

Повідомлення теми, мети, проблеми заняття. Ознайомлення з епіграфом.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Бідна квіткарка якимось, майже дивним, чином перетворюється в “чарівну леді”. Що це, осучаснена Б. Шоу Попелюшка? Але в п’єсі “Пігмаліон” ми не бачимо “хеппі-енду”, щодо розв’язки можемо лише здогадуватися. Все набагато серйозніше і глибше, адже людина, усвідомивши свою людську гідність, вже не може повернутися до свого попереднього положення. Про це – сьогодні поговоримо на занятті.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

Літературний диктант

1. Джордж Бернард Шоу – лауреат… премії (Нобелівської)

2. Для Бернарда Шоу взірцем була творчість… (Генріка Ібсена)

3. Третій цикл п’єс Бернарда Шоу мав назву… (“П’єси для пуритан”)

4. Другий цикл п’єс Бернарда Шоу мав назву… (“П’єси приємні”)

5. За походженням Джордж Бернард Шоу був… (Ірландець)

6. За релігійними поглядами Бернард Шоу був… (Атеїст)

7. Перший цикл п’єс Бернарда Шоу мав назву… (“Неприємні п’єси”)

8. Перші свої твої Бернард Шоу підписував псевдонімом… (G. B. S. (Джордж Бернард Шоу)

9. Своє самостійне життя Бернард Шоу почав з… років (15)

10. У 1884 році Шоу став членом… товариства (Фабіанського)

11. Б. Шоу вважається в Англії засновником… (“Нової драми”)

12. Чудову освіту Б. Шоу здобув… (Самотужки)

13. Яка п’‎єса Шоу принесла йому перший успіх? (“Дома вдівця”)

14. В основу сюжету твору Шоу “Пігмаліон” покладено… (Давньогрецький міф)

15. Б. Шоу визначив жанр п’‎єси “Пігмаліон”… (Роман)

16. Рік створення п’‎єси “Пігмаліон”… (1912)

17. З якою метою вперше прийшов батько Елізи в дім Хіггінса? (Вимагати грошей)

18. До кого з жінок Хіггінс ставився з більшою повагою? (До матері)

19. П’єса Шоу “Пігмаліон” входить до циклу? (“П’‎єси для пуритан”)

20. Чому Еліза у фіналі п’‎єси залишає дім Хіггінса? (Це одна з форм протесту)

Перевірка знання тексту п’‎єси (тестова форма).

1. Де відбувається перша зустріч квіткарки і професора?

A) на майдані

Б) біля церкви

B) на базарі

Г) на пристані

Д) в будинку професора

2. Хто і з ким заключає парі?

A) Еліза з Хіггінсом

Б) Альфред Дуліттл з Хіггінсом

B) Альфред Дуліттл з Пікерінгом

Г) Хіггінс з Пікерінгом

Д) Пікерінг з Елізою

3. Чому присвятив своє життя професор Хіггінс?

A) системі навчання англійської мови

Б) написанню словника

B) дослідженню фонетики англійської мови

Г) написанню книги

Д) пошуку ідеальної нареченої

4. Який герой, нагадує, на думку Шоу, вічний образ Дон Жуана?

A) Еліза

Б) Пікерінг

B) Фредді

Г) Хіггінс

Д) Дуліттл

5. Як завершується експеримент професоре Хіггінса?

A) поразкою

Б) перемогою

B) суперечкою

Г) нічиєю

Д) невідомо

6. Як можна назвати урок який дає Еліза професорові у кінці п’єси?

A) урок мужності

Б) урок доброти

B) урок толерантності

Г) урок гідності

Д) урок вдячності

7. Альфред Дуліттл змушений читати лекції для послідовників.

A) “Ліги моральних реформ”

Б) “Ліги аморальних реформ”

B) “Ліги фонетичних реформ”

Г) “Ліги виховних реформ”

Д) “Ліги дурних реформ”

8. На прийомі в посольстві Еліза грає роль…

A)графині

Б) герцогині

B) княгині

Г) маркізи

Д) баронеси

9. Науковий прилад, яким користується професор Хіггінс.

A) фотограф

Б) фонограф

B) фонотон

Г) магнітофон

Д) патефон

10. Книга, яку написав Пікерінг.

A) “Розмовний словник”

Б) “Розмовний щоденник”

B) “Розмовний санскрит”

Г) “Індійський санскрит”

Д) “Індійський словник”

11. Пікерінг має звання.

A) професор

Б) доцент

B) підполковник

Г) полковник

Д) консул

12. Назва та ідея п’‎єси “Пігмаліон” взяті.

A) з біблійної притчи

Б) з давньогрецького міфу

B) зі скандинавської легенди

Г) з комедії Шекспіра

Д) власна вигадка Шоу

IV. Оголошення теми та мети заняття

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

П’єса Б. Шоу – шедевр того проблемного інтелектуального театру, який він прагнув створити. Усе в ній парадоксальне, полемічне, загострене, дає подвійне значення. “Провокуюча” спрямованість п’єси виявляється вже в тому, що її сюжет є іронічною, а подекуди пародійною “модернізацією” давньогрецького міфу про Пігмаліона і Галатею. Шоу невипадково обрав для перетворення Галатеї область фонетики – він сам був великим шанувальником цієї науки і ревно стежив за чистотою англійської мови. Професор фонетики Хіггінс, який у драмі Шоу виступає своєрідним Пігмаліоном, укладає парі з полковником Пікерінгом, що він проведе науковий експеримент – за кілька місяців навчить вуличну торговку квітами Елізу Дуліттл правильній вимові і зробить так, щоб “її з успіхом могли прийняти за герцогиню”.

Шоу описує її наступним чином: “Її ніяк не можна назвати привабливою. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній чорний солом’яний капелюх, що дуже постраждав на своєму віку від лондонської пилу і кіптяви і навряд чи знайомий зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, який не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода і мило. Поруділе чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з – під нього видна коричнева спідниця і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазурою. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста.” Дуже бідна, працьовита, невтомна, прагне мати гарний вигляд, але не має для цього ні коштів, ні вміння, ні смаку.

Мова Елізи:

“Куди преш, Фредді! Візьми очі в руки! “

“Хіба це справа? Розкидав у бідної всі квіти і змився, як миленький! “

“… у мене знайдеться здачі”.

Чи не турбуйтеся, Кептен, купіть краще квіточку у бідної дівчини

“Ні расстрайвтісь, Кептен; купити луччі квіточку у бідні дівчата”

У-у-ааааа-у! (1 дія)

Професор Хіггінс характеризує її мову як “потворні і жалюгідні звуки”.

Еліза бажає брати уроки:

“Фу-ти ну-ти, які ми горді! Подумаєш велика птиця – вчитель! “

“Нема чого обзивати мене опудалом, раз я бажаю платити як всяка леді”.

“Досить вам дурня валяти”.

“Зовсім я не брудна: я милася, перед тим, як йти сюди, – так, і лице мила і руки!”

“Я не яка-небудь, я чесна дівчина, а вашого брата я наскрізь бачу”.

“Подумаєш, потрібна мені ваша цукерка! Просто я добре вихована і знаю, що виймати з рота некрасиво “. (2 дія)

Спосіб вираження думки = стиль поведінки

Мова Елізи до зустрічі з Хіггінсом – характерний приклад мови представниці нижчого класу, її мова далека від літературної норми.

З наведених прикладів видно, що Еліза не тільки робить помилки у вимові, вживає просторіччя або використовує неправильні граматичні структури, а й висловлює думки дуже плутано. Це не може не впливати на стиль поведінки.

Основна риса поведінки Елізи – розв’язність, невміння вести себе.

У ході п’єси Еліза перетворюється. Хіггінс навчає її великосвітської вимові; у Пікерінга, бездоганного джентльмена, вона запозичує світські манери. Одночасно, і несподівано для Хіггінса, вона набуває почуття власної гідності.

Мова Елізи після занять з професором Хіггінсом

Прийом у місіс Хіггінс:

Ідеальна фонетика. Еліза говорить “приємним, музичним голосом, з педантичною ретельністю вимовляючи слова” (авторська ремарка), проте, виразу “укокошили стару”, “померти”, “сперли”, “цього джину собі в глотку перелив” не відповідають стилю світського спілкування.

Однієї фонетики для статусу леді недостатньо, потрібно засвоїти нову граматику і новий словник + нову культуру, новий стиль поведінки.

Удосконалення Елізи:

“… Крім тих речей, яким всякий може навчитися, – вміння добре одягатися, правильно говорити, і все таке – леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона себе тримає, а як з нею тримають.”

“Але саме від вас я навчилася хорошим манерам, адже це і відрізняє леді від вуличної дівчини, чи не так?” (5 дія)

Зовнішнє перетворення = внутрішнє перетворення. Мова Е. не просто правильна з погляду фонетики, граматики і лексики, це мова витриманого, впевненої людини, який здатний міркувати розсудливо, може відстояти свою точку зору.

Перетворення в справжню леді

У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки…

Форма + зміст = правильна мова

Новий стиль поведінки (як леді себе тримає) + звернення (як з нею себе тримають) = бездоганні манери

Правильна мова + бездоганні манери = справжня леді

Експеримент Хіггінса дає блискучі результати. Еліза, яка знала лише лихо й злидні, в атмосфері поваги до її особистості виявляє надзвичайні здібності, розум, талант і почуття внутрішньої гідності.

“Перетворення” Елізи, на думку Шоу, покликане заперечити думку про те, що соціальні бар’єри нездоланні: насправді вони лише заважають людям реалізувати закладені в них можливості.

Шоу безмежно вірить у культуру, знання, які, за словами “прозрілого” Хіггінса, “знищують прірву, що відділяє клас від класу і душу від душі”.

Хіггінс веде Елізу в аристократичне суспільство, і вона затьмарює світських дам не лише красою.

Пігмаліон-Хіггінс, торкнувшись своїм різцем до цієї Галатеї, розбуркав приспані в ній духовні й інтелектуальні сили, і його витвір виявився вищим і кращим за нього самого.

Еліза перевершує Хіггінса в манері триматися (на прикладі ремарок автора)

Хиггинс

Элиза

Снимает цилиндр и пальто, бросает и то и другое на журнал. столик, бесцеремонно стаскивает фрак, надевает домашнюю куртку и устало разваливается в кресле у камина.

(4 дей-е)

Она подходит к камину и зажигает лампу.

Она снимает манто, кладет на рояль веер и цветы, садится на скамью и печально смотрит.

(4 дей-е)

Вскакивает, потеряв терпение

Потеряв равновесие; слезая с тахты; вскакивая в неистовстве; хватая ее в неистовстве

(5 дей-е)

Сияющая, спокойная,

В ее непринужденной манере нельзя заподозрить ни малейшей фальши.

Спокойно отворачивается от него и садится на тахту лицом к окнам.

С достоинством выпрямляется

(5 дей-е)

Засовывает руки в карманы и, побрякивая по своей привычке их содержимым принимается шагать по комнате…

Усердно жует с мечтательно-блаженным видом, т. к. яблоко попалось хорошее.

Она вдруг встает и, обойдя ее, возвращается на прежнее место у рояля, садится на скамью и закрывает лицо руками.

Поднимает на него глаза, не шевелясь и не произнося ни слова.

Утім, “науковий” експеримент Пігмаліона-Хіггінса суперечить моральній відповідальності перед Елізою, долею якої він так безвідповідально скористався. Хіггінс порівнює свою роль із роллю Творця.

Але для Шоу наслідувати дії Творця ще недостатньо. Він вважає, що творча діяльність людини повинна підпорядковуватися більш високій меті, ніж проста гра з життям.

Фонетичний експеримент Хіггінса відбувається за принципом “людина для фонетики”, а не “фонетика для людини”. Еліза певний час є для нього лише дослідним матеріалом, і її внутрішній світ його ніяк не цікавить.

Він не замислюється над тим, якою буде подальша доля його “Галатеї” і що їй робити з її розумом і красою у світі, де для неї немає місця.

Що ж робити з Елізою?

Це питання постає не лише перед Хіггінсом, але й перед самим автором “Пігмаліона”. Звичайно, можна знову повернути її в безодню злиднів і примусити продавати квіти, можна, нарешті, віддати її заміж за кого-небудь.

Утім, “Пігмаліон” не розважальна драма, і Шоу лише кепкує над своїм глядачем, натякаючи на можливість традиційної “щасливої розв’язки”. Щоправда, в атмосфері комедії витають натяки на почуття кохання, що зароджується, хоча й не зовсім усвідомлено.

Жанр п’‎ єси-дискусії надає характеру пристрасної полеміки висловлюванням і вчинкам персонажів “Пігмаліона”.

У п’єсі поступово окреслюється протистояння двох протилежних життєвих позицій – Елізи і Хіггінса, яке сягає кульмінації в останній розмові-суперечці персонажів у п’ятій дії, в сцені на балконі.

Учитель. П’єса Б. Шоу – шедевр того проблемного інтелектуального театру, який він прагнув створити. Все в ній парадоксальне, полемічне, загострене, має подвійне значення. “Провокаційна” спрямованість п’єси проявляється вже в тому, що її сюжет є іронічною, а подекуди пародійною “модернізацією” давньогрецького міфу про Пігмаліона і Галатею.

Особливості композиції.

Комедія “Пігмаліон” має композиційну структуру драми-дискусії. У ній виділяються такі елементи: зав’язка (дія I і ІІ) – розвиток дії (дія III і IV) – дискусія (дія V).

Зав’‎язка п’‎єси. У ній відбувається представлення і знайомство основних дійових осіб: професора Хіггінса, полковника Пікерінга, вуличної торговки квітами Елізи Дуліттл і сімейства збіднілих англійських аристократів. Еліза Дуліттл брудно одягнена, говорить мовою англійських “низів” – кокні, її торгівля більше схожа на жебрацтво. Однак вона не позбавлена почуття власної гідності. Дівчина зуміла зберегти у злиднях моральні поняття, тверезий погляд на життя. Самоповага, природна обдарованість, уявлення Елізи про краще життя, в якому треба бути чистим, де правильно говорять, не животіють в убогості, стали визначальними для її подальшого перетворення у витончену й одночасно сильну жінку. Еліза прагне піднестися над життєвими обставинами. Вона міркує, що якщо дивак-вчений навчить її говорити правильною мовою, то це допоможе їй підвищити соціальний статус – поступити продавщицею в квіткову крамницю. Реаліями життя викликана її “ділова розмова” і візит “у повному параді” до професора фонетики, що взявся перетворити вульгарну замазуру на світську даму. В образі професора Хіггінса автор представляє тип ученого, який цілком поринув у свою науку. Експеримент із Елізою цікавий йому сам по собі. Попервах дівчина служить лише “піддослідним матеріалом”, і він байдужий до її внутрішнього світу, та це не є проявом снобізму. Він також грубий і гордовитий і у ставленні до світських дам. Хіггінс позбавлений станових забобонів, мислить широко і вільно.

Розвиток дії. Процес навчання Елізи безпосередньо не показаний. Можна простежити лише його поетапні результати: це сцена в салоні міссіс Хіггінс і сцена нічної розмови Елізи з Хіггінсом після тріумфального завершення експерименту. Хіггінс і його талановита учениця докладають чимало зусиль, виявляючи завидну впертість для досягнення мети. Еліза вбирає все краще, що дає їй сприятливе середовище, однак, за словами Хіггінса, йому вже треба думати не тільки, як дівчина говорить, але й про те, що вона говорить. На цій невідповідності форми і змісту тримається комізм сцени в салоні міссіс Хіггінс. Розмовляючи про погоду, Еліза збивається на дикторський тон, а потім і зовсім на звичному жаргоні розповідає історію з особистого “життя в народі”. Салонні інтонації і бездоганна вимова колишньої квіткарки поєднуються з вульгарною лексикою лондонських нетрів.

Сцена нічної розмови Хіггінса і Елізи – кульмінація комедії. У ній відображений головний результат експерименту – вулична торговка не тільки навчилася говорити і набула світських манер, вона усвідомлює себе особистістю. Парадокс ситуації в тім, что Еліза – Галатея “бунтує” проти свого творця, проти тієї пасивної ролі “матеріалу для експерименту”, що він їй відводить. Вона дає урок своєму вчителю, але він, як показує драматург, засвоює його набагато гірше учениці. Порівнюючи Хіггінса і Елізу, автор підкреслює багатство її натури, незалежний характер, показуючи, що свідома обмеженість професора сугубо науковими інтересами позбавляє його людяності.

Дискусія і відкритий фінал. Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання і розвитку природних задатків гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал – активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива “щаслива розв’язка” у взаєминах Хіггінса-Пігмаліона і Елізи-Галатеї. Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п’єса.

VІ. Повторення, систематизація й узагальнення вивченого

Прокоментуйте слова Елізи:

“… Різниця між леді і квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться”

(Якщо люди знають, що перед ними леді, то можуть їй пробачити будь-яка поведінка; і, навпаки, як би простий людина не одягнувся, які б таланти не мав, все одно їм будуть нехтувати. Згадайте російські повісті Т. Шевченка, коли з кріпаків робили артистів, музикантів, вчили за кордоном, а потім, після блискучих концертів та вистав змушували прислужувати на обідах як звичайних лакеїв).

“Раніше я не знала такої ганьби… раніше я продавала квіти, але не себе…”

(У дівчини прокинулося власну гідність, вона виявляється морально вище за тих панянок, які лише і мріють про вдале заміжжя, готові жити зі старим і нелюбом чоловіком заради матеріальної вигоди).

Які два парадокси криються в репліці Хіггінса:

“Хіггінс (зарозуміло). І обійдуся! Мені взагалі ніхто не потрібен! Я маю свою душу, свою Божу іскру! Але (з несподіваною відвертістю) мені вас буде не вистачати, Еліза. (Підсувається ближче до неї.) Ваші ідіотські уявлення про життя багато чому мене навчили. Шанобливо вас за це дякую. І додатково я звик до вас, до вашої особи, вашому голосу… Вони мені навіть подобаються”? (Хіггінс був учителем, але йому довелося дечому повчитися і у своєї учениці; він був байдужим до жінок, до чужих почуттів – і майже закохався.)

Еволюція перетворення Елізи

Квітникарка – погано одягнена, із жахливою мовою та вимовою.

Дівчина, яка навчається – пристойно одягнена, але мовою ще не володіє.

Дівчина, яка має успіхи у навчанні, добрий слух – добре одягнена, знає літературну мову, але ще не вміє її використовувати доречно.

Чудова учениця, “леді” – прекрасно вдягнена, має бездоганні манери й чудово володіє мовою.

Людина – здатна мислити, цінує людську гідність, бачить мету в житті й засоби її здійснення.

Б. Шоу сказав: “Кожна з моїх п’‎єс – це послання до людства”. Яке послання до людства має п’‎єса “Пігмаліон”?

Ви правильно зрозуміли основний ідейний мотив драми. А тепер послухайте слова українського поета В. Симоненка. На мою думку, саме це повинен зрозуміти кожен з нас і людство в загалом, саме так могло звучати “послання” Шоу.

Ти знаєш, що ти людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба –

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні

VII. Домашнє завдання

Характеристика головних героїв комедії. Яких перетворень зазнав батько Елізи?

Як, на вашу думку, зовнішність героїв п’єси Б. Шоу “Пігмаліон” співвідноситься з їх внутрішнім світом, якостями характеру, обставинами життя? Порівняйте п’єсу Шоу із міфом про Пігмаліона і Галатею.

– Чи може п’єса завершитися шлюбом головних героїв?

– Які варіанти продовження п’єси в післямові пропонує Б. Шоу?

VIII. Підсумки заняття

Учитель. “Драми ідей” Б. Шоу відобразили складність та суперечливість епохи й водночас показали можливість морального та інтелектуального вдосконалення людства. Письменник шанував, вірив у внутрішні сили і можливості людини, прагнув допомогти їй жити гідно, розумно й по правді.

Одне з головних питань, яке Б. Шоу ставить в “Пігмаліоні”, – наскільки мова людини характеризує його особистість, наскільки вона впливає на його життя, і чи можна змінивши свою промову, змінити своє соціальне становище.

Це питання актуальне і зараз, і напевно, цим і пояснюється інтерес, що зберігається до даної п’єсі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Бернард Шоу Пігмаліон. Динаміка образу Елайзи Дулітл