Бароко як доба і художній напрям у європейській літературі и мистецтві. Видатні представники європейського бароко та їхні здобутки. Із лірики європейського бароко. Луїс де Гонгора-і-Арготе Галерник
Мета: ознайомити учнів з культурно-історичною добою бароко, розкрити передумови її формування й розвитку, зв’язок з попередніми культурними моделями; показати загальноєвропейський характер функціонування бароко; розкрити характерні особливості барокової культури; ознайомити учнів з найвідомішими діячами та мистецькими витворами бароко; сприяти усвідомленню нерозривності розвитку всесвітнього літературного процесу та розумінню ролі окремої мистецької доби в історії людства.
Обладнання: слайд-презентація “Видатні діячі науки й культури XVII століття”, учнівська слайд-презентація “Мистецтво бароко. Митці й творіння”, відеоряд “Бароко”.
Перебіг уроку
I. Організаційний момент
II. Оголошення теми й завдань уроку
III. З’ясування особливостей культурно історичної доби “Бароко”
Робота з образоном.
Усі, хто побував на морі, звичайно, пам’ятають мушлі, що лежать просто на березі. Вони, як правило, дуже красиві, різноманітні за забарвленням і кольором. Деякі з них можуть зберігати в собі дорогоцінну перлину. У Євангелії від Матфія перли названі символом Царства Небесного: один купець, зачарований красою перлини, продав усе, що мав, і придбав безцінний самоцвіт. З давніх часів перли високо цінують за ніжні переливи кольору і загадковість. Вони бувають незвичайної, неправильної форми. Ці дивні, часом асиметричні форми перлин називають бароковими – від назви однієї з найбільш цікавих епох в історії світової культури – бароко.
Мистецький напрям бароко набув поширення в європейській культурі в XVI-XVII століттях (у деякиx країнах до початку ХVIII століття).
Епоху бароко можемо порівняти з прекрасною мушлею, дві розкриті стулки якої є символом складної, суперечливої барокової свідомості, яка неначе розривалася на протиріччя, контрасти. Навіть сам термін “бароко” не має однозначного трактування. В італійському корені baroco закладено значення “химерний, дивніш, надмірний”; деякі дослідники припускають, що назва епохи походить від португальського la perrola bаroca – “перлина неправильної форми”.
На зміну заспокійливій, врівноваженій, гармонійній картині буття, створеній культурою Відродження, прийшла картина бурхливого світу, що втратив внутрішню врівноваженість. Людина бароко переповнена суперечностями і постійною боротьбою зі своїми пристрастями, з навколишнім природним і соціальним середовищем. Суперечності дивним чином поєднуються в культурі бароко: реальність та ілюзії, емоції та розум, матеріальне і духовне, природне і божественне, трагічне і комічне, піднесене і вульгарне тощо. Однак у цих протиріччях життя людина шукає єдність.
Бароко зобразило уявлення про складність, різноманітність, мінливість і трагізм світу, відчуття життя як швидкоплинного відрізка, де панує сліпа доля. Людина В епоху бароко відчуває себе як мала тлінна піщинка у безмежності й нескінченості Всесвіту.
У нашій мушлі епохи бароко захована перлини як образ найважливіших істин і найбільших цінностей даного напряму. Такими специфічними цінностями бароко можна вважати: універсальність художнього мислення; посилення релігійної тематики, особливо тем, пов’язаних з мучеництвом, чудесами, видіннями; емоційність образів; пошук єдності в протиріччях життя.
Літератури бароко відтворювала власний світ, метою якого було вразити читача. Бароко прагнуло до надмірності у всьому, що, як і перлини неправильної форми, проявлялось у підкресленій, навмисній ускладненості художньої образності, красномовстві. Твори цього стилю характеризувались тяжінням до гіпербол, антитез, алегоричністю, символізмом, поєднанням фантастики з реальністю, мотивами світу-лабіринту, хаосу, космізму тощо.
Учитель. В історії Західної Європи XVII століття відзначалося складними соціально-економічними процесами та своїм змістом і суттєво відрізнялося й від попередньої доби Ренесансу, й від наступного Просвітництва. Активного розвитку набули процеси заміни феодальних відносин капіталістичними. Завершується формування абсолютистської влади майже в усьому регіоні та відбувається формування національних держав. У країнах Західної Європи посилилась роль церкви, на яку спирався абсолютизм. Проте позиції церковників значно похитнулися у зв’язку з розвитком науки.
Галілео Галілей (італійський учений) знайшов докази та підтвердження теорії Коперника, винайшов телескоп, сформулював принципи класичної механіки, основи кінематики, розвинув закони статики, утвердив ідею нескінченності світу;
Йоганн Кеплер (німецький математик і астроном) узагальнив астрономічні спостереження в математичних формулах, відкрив закони руху планет, обгрунтував цілісну теорію руху всіх небесних тіл, пояснив сутність земних припливів та відпливів;
Вільям Гарвей (англійський лікар і природознавець) здійснив ряд відкриттів у галузі ботаніки, медицини, хімії, довів, що центром системи кровообігу є серце, започаткував дослідження людського організму;
Рене Декарт (французький філософ, фізик і математик) першим здійснив спробу побудувати універсальну фізико-космологічну та космогонічну картину світу, крім того, Декарт здійснив ряд важливих відкриттів в алгебрі та геометрії, розробив раціоналістичний метод, ствердивши ідею пізнання світу за допомогою розуму;
Ісаак Ньютон (англійський фізик і математик) заклав засади наукового розуміння світобудови, сформулював основні закони класичної механіки, відкрив закон всесвітнього тяжіння, розробив методи диференціального та інтегрального числення, відкрив дисперсію світла;
Значно змінили світ і географічні відкриття та розквіт торгівлі.
Активно розвивається виробництво, що стало можливим з розвитком прикладних наук. Утвердження монархічних устроїв супроводжувалося запеклою боротьбою між буржуазією та дворянством як в економічній, так і в політичній сферах. Загальна політична ситуація була дуже хисткою, що врешті-решт призвело до боротьби за переділ територій й вилилося в одну з найкровопролитніших воєн – Тридцятилітню війну (1618-1648 роки). До масових заколотів й убивств призвели й буржуазні революції в Нідерландах та в Англії.
Наукові відкриття спричинили чергову світоглядну революцію в просторі Західної Європи. Були зруйновані старі уявлення про світ та переглянуто місце людини у Всесвіті.
Світоглядні концепти XVII століття та його естетичні домінанти
Світ не статичний, а динамічний, мінливий у своїх формах. Він безмежний, розмаїтий, не пізнаний до кінця, таємничий. Основи світобудови впорядковуються передовсім дією законів природи, невідомими силами й стихіями, ще не до кінця зрозумілими людству, а не тільки Богом. Для цієї доби характерні дуалізм та універсалізм світосприйняття.
Посилення ролі держави й церкви.
Людина в XVII столітті постала як багатогранна та суперечлива частка буття: відчула силу свого розуму, внутрішніх можливостей. Вона прагнула проникнути в глибини світу й власної душі. Але це знання її лякало й викликало ще більше запитань. Відкриття таємниць світу жахало людину його безмежністю. Людина прагнула до повноти життя та гармонії з навколишнім світом, але приховані пристрасті й бажання ставили її в ситуацію боротьби з самою собою та всім буттям, душа людини стає ареною битви світла й темряви. Людина прагнула єднання з Богом і водночас віддалялася від нього.
У культурі сформувалася, з одного боку, антитеза Ренесансу, а з іншого – закріпилися тенденції до використання античних сюжетів, що переосмислювалися в контексті сучасності. Розвивалася ідея внутрішнього багатства людини, невичерпних можливостей Ті розуму та моральних якостей. Діячів культури цікавила проблема свободи. Думка про гармонію, що була стрижнем культури Відродження, відчувається й у мистецтві XVII століття. Але підгрунтям для її втілення стали різні точки зору: думки про неможливість досягнення гармонії внаслідок суперечливості людської душі та світу; бачення гармонії у вічному русі всього сущого; можливість досягнення гармонії лише за допомогою розуму.
Специфіка розвитку культури у XVII столітті
Особливістю культури цього періоду було паралельне панування двох художніх систем, двох мистецьких напрямів у межах однієї епохи – бароко й класицизму. Вперше в історії Західної Європи ці мистецькі системи стали домінуючими практично в усіх країнах.
Бароко втілило безмежність і суперечливість світу й людини, той “вічний хаос”, який не підлягає раціональному пізнанню, боротьбу різних сил, таємницю сущого. А класицизм, навпаки, прагнув знайти логіку в усьому, він висунув розум як критерій оцінки й засіб пізнання світу й людини, засвідчив прагнення щодо завершених і досконалих форм, до гармонії на противагу дисгармонії буття.
Література XVII століття, епохи кричущих соціальних контрастів, у яку відбувся радикальний злам усталеного суспільного устрою, втрачає характерну для Ренесансу гармонійність світовідчуття, уявлення про цілісність людської натури, про нерозривну єдність суспільного й особистого начал. На перший план передусім висувається спроба зобразити внутрішні суперечності людини й, зокрема, осмислити антагонізм між особистістю та суспільством, між високими життєвими ідеалами та реальною дійсністю. У цьому сенсі письменники XVII ст. розвивали трагічні мотиви, що намітилися в творах представників Пізнього Відродження, але водночас формували такий новий потужний художній стиль (напрям), як бароко.
Бароко (італ. barоссо – дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII століть, для якого характерне поєднання релігійних та світських мотивів, образів, тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності. Бароковий світ динамічний, алегоричний, емблематичний. Для нього характерний барвистий стиль, прагнення вразити читача контрастністю та пишністю.
Нерідко визначення “бароко” поєднують з португальським виразом реrrоіа barоссa – “перлина неправильної форми”, підкреслюючи тим самим якість барокового мистецтва, справжньої перлини в історії культури людства. Його цінність та краса не принижується від того, що воно має “неправильну форму”, а навпаки, постає привабливішим, чарівнішим, оскільки вражає несподіваними гранями й дивовижними формами та грою фантазії.
Перегляд відеоряду “Бароко”.
Учитель. Особливості розвитку бароко. У культурі бароко утвердилося уявлення про світ як поєднання різних суперечливих начал, як про арену боротьби добра й зла, Бога й диявола, світла й темряви, життя й смерті, людини й звіра. Світ постає як складна єдність, у якій багатогранно втілилися його можливості, безмежності, вияви. Барокове мистецтво нагадувало не тільки про трагізм буття, але й про його повноту, насиченість. У ньому дивним чином поєдналися велика жага до життя, до кохання, до земних насолод та відчуття песимізму, самотності людини, суперечливості її натури й поведінки. Таїна світобудови постає як центральний образ барокової мистецької системи, що відтворила багатство світу, його естетичну невичерпність. Звідси – атмосфера містичності, надсвідомого, непідвладного людському сприйняттю. Митці відтворювали загадковість світу за допомогою мотивів сну, марень, ілюзій. Вони вважали, що в світі є сили, які стоять вище людського розуміння. Людина у мистецтві бароко постає як складна й багатопланова особистість, яка несе в собі суперечливість і напруженість духовного буття, емоції й пристрасті, які нерідко подібні до тваринних інстинктів. У внутрішньому світі барокових героїв поєднуються духовне й тілесне, нице й піднесене, жага до насолод і аскетизм, добро та зло, Бог і диявол. За доби Бароко були відкриті небачені глибини людської душі в її постійних внутрішніх діалогах та контрастах.
Специфіка культури бароко полягає в синтезі різних світоглядно-естетичних концепцій – готики Середньовіччя й ідеалів Відродження, античних і християнських традицій.
Робота з опорно-інформаційною таблицею
Головні ознаки бароко | ||
Характеристики бароко | Порівняння особливостей бароко з ознаками інших історико-культурних епох | |
1 | Людина в складних стосунках з Богом | В Середні віки – Бог – центр світобудови; за доби Відродження – Людина – центр |
2 | Поєднання християнських й античних традицій | У Середні віки – поширення християнства та його функціонування як домінуючої моделі світосприйняття; за доби Ренесансу – відродження античної культури |
3 | Віра в духовні можливості людини, її прагнення вознестися до рівня Бога | У Середні віки – культ Бога; за доби Відродження – культ мислячої гуманної людини |
4 | Прагнення проникнути в таємниці земного буття, втрата цілісності й гармонійності світу | У Середні віки – земний світ непізнанний і жахливий, місце випробування людини; справжнє життя не на землі, а на небі; за доби Відродження – цілісність, гармонійність |
5 | Спроба примирити віру й розум | У Середньовіччі – основа світогляду – віра; за доби Відродження – основа світогляду – розум |
6 | Поєднання релігійних і світських мотивів | У Середні віки – культура розвивається в двох руслах – релігійному та світському, з перевагою сакрального; за доби Ренесансу – переважно світський характер культури |
7 | Літературі бароко притаманне загострене відчуття суперечливості світу й водночас – прагнення відтворювати життєві явища в їх динаміці, Розвитку та в процесі складних трансформацій | |
8 | Відчуття неприродної і хаотичної, що не Вкладається у логічні рамки звичних уявлень, дійсності знаходить вираз у схильності до створення фантасмагоричних і водночас | |
9 | Різноманітність, синтез форм. Контрастність – основа поетики бароко. Динамізм (за визначенням Д. Чижевського, це “потреба руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи”). Поліфонічність, тяжіння до різких контрастів, метафоричності, алегоризму, асиметрії; пристрасність, рвучкість, підкреслене | У Середні віки – ускладненість готики; за доби Ренесансу – простота, врівноваженість, гармонійність стилю |
В Україну бароко прийшло в XVII столітті із Західної Європи, переважно з Італії та Німеччини, й набуло самобутніх національних рис, що закріплено культурологічним терміном “українське бароко”. Однією із визначних особливостей розвитку бароко в Україні є близькість його низьких жанрів (призначених для розваг) до українського фольклору. Відмінною рисою його також була відсутність суворих норм у літературній мові того часу, що проявилося в насиченості творів світського характеру запозиченнями з інших мов, передовсім із російської та польської. Риси барокового стилю притаманні творчості таких українських митців, як Г. Смотрицький, І. Вишенський, Л. Баранович, І. Величковський, І. Галятовський, Д. Туптало, А. Радивиловський. Останнім і найвизначнішим представником українського бароко в літературі вважають Григорія Сковороду. Саме його творчість як філософа та поета стала вершинним явищем цієї доби в українській культурі. Роль бароко в розвитку української літератури досить вагома. Цей стиль був провідним впродовж двох століть. Він втілився й в інших видах мистецтва як світського, так і духовного спрямування: в проповідях, і віршах.
Перегляд учнівської слайд-презентації “Мистецтво бароко. Митці й творіння” з коментарями
I коментар. Живопис: Мікеланджело Мерізі да Караваджо (Італія), Рубенс (Фландрія), Рембрандт (Голландія), Дієго Родрігес де Сільва Веласкес (Іспанія), Пуссен, Лорен та ін. В їхніх полотнах бароко виявило себе в гіперболізації образів, контрастності й одночасній колористичній єдності цілого. Художники розробляли релігійні й міфологічні сюжети, надаючи їм алегоричного змісту. Велике значення в їхніх картинах надавалося світлотіні, прийомам розширення простору, вільній темпераментній манері, широті мазків.
II коментар. Музика: Георг Фрідріх Гендель (Німеччина), про нього говорили, що він вміє малювати музикою; володів вмінням відображувати внутрішні драми людини й усього людства; Йоганн Себастьян Бах (Німеччина), безсмертя його творінь полягає в їх високому моральному змісті, зверненні до внутрішнього світу людини, а також у світлі ідеалу, що пробивається в творах попри трагізм звучання його шедеврів.
III коментар. Архітектура: відзначається широтою форм, масштабністю будівель, пануванням “хвилястих ліній”, неврівноваженістю композицій. Архітектурні ансамблі вписуються в оточуюче середовище, стаючи частиною рухливого й мінливого світу. Яскравий приклад барокової архітектури – церква Сан Карло алле Куатре Фонтане (1665-1667), побудована за проектом Ф. Борроміні.
Українська архітектура багата на взірці барокового мистецтва. Це Покровська церква, церква Святого Андрія Первозванного, церкви Печерської лаври, Софіївський собор в Києві, церкви в Чернігові та інших містах України.
IV коментар. Скульптура: барокова складність композицій, їх динамізм, плавність ліній, що створює враження мінливості образів, їх постійного руху (скульптури Л. Берніні та ін.)
V коментар. Література: Луїс Гонгора-і-Арготе, Педро Кальдерон, Тірсо де Моліна, Аларкон, Франсиско де Кеведо-і-Вільєгас (Іспанія); Т. Тассо, Дж. Маріно (Італія); Джон Мільтон, Джон Донн (Англія); Ганс Гріммельсгаузен (Німеччина). Виявами бароко в літературі є преціозна література у Франції, гонгоризм в Іспанії, маринізм в Італії, “метафізична поезія” в Англії та інші.
Висновок. Література бароко, різнопланова й суперечлива, побудована на контрастах та метафорах, вичерпала себе до кінця XVII століття. Проте деякі естетичні принципи мистецтва бароко (зокрема особлива увага до людської особистості та її переживань) знову стали актуальними на початку XIX століття в культурі романтизму та на початку XX століття в культурі модернізму.
IV. Домашнє завдання:
Прочитати С. 238-242, опрацювати конспект.
Завдання для першої групи:
Ознайомитися з біографічними відомостями про Луїса де Гонгору-і-Арготе.
Створити слайд-презентацію “Луїс Гонгора-і-Арготе – видатний поет іспанського бароко” (5-7 слайдів). Підготувати виразне читання вірша “Галерник”.
Завдання для другої групи:
Ознайомитися з біографічними відомостями про Джона Донна.
Створити слайд-презентацію “Джон Донн – видатний поет англійського бароко” (5-7 слайдів).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)