Балада – ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ

Балада (прованс. Balada, від Ballar – танцювати). Первісно – це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше – це невеликий фабульний твір, в основі якого лежить певна незвичайна пригода. Тому баладу часто називали маленькою поемою: “балада так належить до поеми, як оповідання до роману” (Г. Шенгелі). Тепер балада – це епічний жанр казкового, фантастичного чи легендарного змісту: “Це сумовиті лірично-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти… з трагічним кінцем” [32, 108 ].

Балада виникла у XII столітті в народному мистецтві Провансу. Балади писали видатні поети Італії Дайте й Петрарка. У Франції це був популярний жанр придворної поезії. В Англії дуже поширилися балади про Робіна Гуда. Улюбленою стала балада в поетів-сентименталістів і романтиків (Берне, Колридж, Гете, Шіллер, Гайне, Гюго, Жуковський, Пушкін, Міцкевич).

Українська балада розпочинається з творів П. Гулака-Артемовського (“Пані Твардовська”, “Рибалка”), Л. Боровиковського (“Маруся”), М. Шашкевича (“Погоня”), І. Вагилевича (“Жулин і Калина”). У другій половині XIX століття до цього жанру зверталися С. Руданський (“Верба”), Я. Щоголев (“Чумак”), Ю. Федькович (“Рекрут”). Значні успіхи в розвитку жанру належать І. Франку (“Керманич”, “Князь Олег”), Лесі Українці (“Калина”, “Королівна”). Не цуралися баладного жанру на рубежі XIX-XX століть М. Старицький, П. Грабовський, Б. Грінченко, Дніпрова Чайка, М. Чернявський. У літературі нинішнього сторіччя українська балада представлена у творчості М. Йогансена, Є. Плужника, В. Сосюри, Л. Первомайського, А. Малишка, Б.-І. Антонича, О. Олеся, П. Тичини, Є. Маланюка, І. Муратова, В. Симоненка. В поезії останніх десятиліть до балади зверталися І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, В. Корж, В. Малишко, І. Жиленко. Антологія української балади репрезентована в книзі “Балади”, упорядником якої є С. Крижанівський.

Жанр балади у світовій літературі ввібрав у себе ознаки всіх трьох її родів – епосу, лірики та драми. Національною особливістю сучасної української балади є домінуючий ліризм, оповідні елементи в ній відійшли на задній план, і вже не хід подій, а драматизм (часом трагізм) внутрішнього світу героя визначають її жанрові особливості.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Балада – ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ