Балабанів гурток
Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу Острозького науково-літературного гуртка (друга половина XVI ст.), підняв книговидавничу справу в Україні на новий якісний рівень (введення до тексту сюжетних гравюр-ілюстрацій). * Невдовзі, на початку XVII ст., учасники Б. г. переважною більшістю склали основу Києво-Печерського науково-літературного гуртка “Атеней”.
Related posts:
- Гурток Станкевича “Гегельянство” захопило велику кількість послідовників, і довше зберігає силу впливу над російськими умами; воно глибоко захоплює навіть 1860-і роки. При першій появі своєму в Росії, воно культивувалося в гуртку Станкевича. Цей гурток спершу складався в університеті, з Станкевича, Костянтина Аксакова і Бєлінського. Потім до нього приєдналися Бакунін, Катков, Василь Боткін і Грановський. Крім цих відомих […]...
- Празький лінгвістичний гурток Празький лінгвістичний гурток – осередок діяльності одного з основних напрямів структурної лінгвістики, створений 1926. До нього входили чеські (В. Матезіус, Я. Мукаржовський, В. Гавранек та ін.) і російські (Н. Трубецькой, Р. Якобсон) учені-мовозцавці. Основна ідея – уявлення про мову як функціональну систему, про автономність поетичної мови. П. л. г. подав оригінальне розв’язання проблеми синхронії – […]...
- Атеней “Атеней” (від грецьк. Athenaion – храм Афіни, богині мудрості, мистецтва та ремесел) – науково-літературний гурток, заснований Єлисеєм Плетенецьким на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. До складу “А.” входили перекладачі, поети, гравери, друкарі (Захарія Копистенський, Іов Борецький, Памво Беринда, Тарасій Земка, Олександр Митура, Касіян Сакович, Лаврентій Зизаній та ін.). В межах “А.” видано “Часослов” та […]...
- МИТУРА ОЛЕКСАНДР МИТУРА ОЛЕКСАНДР (кінець XVI – перша половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет, видавець, культурний і освітній діяч. Належав до Києво-Печерського науково-літературного гуртка, який утворився на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. Тут довкола його архімандрита Єлисея Плетенецького об’єдналися поети, перекладачі, видавці, теологи (Іов Борецький, Захарія Копистенський, Гаврило Дорофейович та ін.), які прагнули піднести роль і […]...
- КЛІРИК ОСТРОЗЬКИЙ КЛІРИК ОСТРОЗЬКИЙ (рр. нар. і см. невід.) – анонімний давньоукраїнський письменник – полеміст, один із діячів Острозького літературно-освітнього гуртка. Написав дві відповіді на послання уніатського церковного діяча й полеміста І. Потія до князя К. Острозького (опубліковані в Острозі, перша – 1598 р., друга – 1599 р ). У своїх писаннях вказував на те, що був […]...
- ОРНОВСЬКИЙ ІВАН ОРНОВСЬКИЙ ІВАН – давньоукраїнський поет кола Лазаря Барановича. Широких відомостей про його життя не маємо. Перша поетична книжка “Небесний Меркурій” побачила світ у Чернігові 1686 р., 1693 р. у тому ж місті надруковано панегірики – “Муза роксоланська” та “Скарбниця дорогого каміння”. В Києві 1705 р. вийшла книга “Багатий сад”. І. Орновський був визначним майстром панегіричної […]...
- НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН (р. нар. невід. – 1627, Острог) – поет, перекладач, один із визначних діячів Острозького культурно-освітнього центру. Брат відомого козацького ватажка Северина Наливайка. За свідченням деяких джерел, змалечку жив у містечку Гусятині в Західній Україні. Батько був ремісником-кушнірем, якого вбито за конфлікти з католицьким духовенством. Від нього юнак успадкував і любов до рідної землі, […]...
- ПОЧАЇВСБКИЙ ІОВ ПОЧАЇВСБКИЙ ІОВ (1551, Галицька земля – 28.10.1651, Почаїв, тепер Тернопільської обл.) – церковно-релігійний діяч, письменник. Народився в православній шляхетській родині. Десятирічним хлопцем став послушником Угорницького Спаського монастиря, в якому прийняв чернецтво. По досягненні повноліття висвячений в ієродиякони, пізніше – в ієромонахи, в 30 років прийняв схиму. На запрошення князя Костянтина Острозького прибув до Дубна (1584) […]...
- ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ – КОСТЯНТИН ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ – КОСТЯНТИН (бл. 1526, Турів? – 23.02.1608, Острог?) – видатний політичний і культурний діяч, меценат. Належав до знатного аристократичного роду. Син князя Костянтина Івановича Острозького та Олександри Слуцької. Виховувався й здобував освіту у “домоначальному граді” Острозі. Володіння великими маєтностями на Правобережній Україні й Галичині та знатне походження дали йому змогу відігравати впродовж тривалого […]...
- ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО (р. нар. невід. – після 1624) – давньоукраїнський поет, перекладач, освітній діяч. Освіту здобув у Константинополі та Острозькій академії. Належав до членів Ставропігійського братства у Львові, але 1601 р. був тимчасово виключений з нього, оскільки в конфлікті Ставропігії з Львівським єпископом Гедеоном Балабаном став на його бік; наприкінці цього самого року знову прийнятий […]...
- АНДРІЄВИЧ ДАВИД АНДРІЄВИЧ ДАВИД (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. Належав до Луцького братства. Був ченцем монастиря Василія Великого і, ймовірно, вчителем Луцької братської школи. 1628 р. видрукував у Луцьку “Лямент по святобливо вмерлім… Іоанну Василевичу, презвитерю…”, який призначався для декламації під час похорону Іоанна Василевича. Твір є типовою пам’яткою українського […]...
- ПАШКОВСЬКИЙ МАРТИН ПАШКОВСЬКИЙ МАРТИН (друга половина XVI ст. – 20-ті роки XVII ст.) – українсько-польський поет, перекладач. Походив із родини українських шляхтичів, деякий час служив при дворах польських магнатів. Центральне місце в його творчості посідає тема героїчної боротьби українського козацтва з турецько-татарськими загарбниками. Автор численних польськомовних поетичних книг: “Допомога сарматської Беллони шляхетному рицарству Дмитра Івановича, великого царя […]...
- РУСЬКА ТРІЙЦЯ “РУСЬКА ТРІЙЦЯ” – гурток західноукраїнської демократичної молоді, що діяв у 1833 – 1837 рр. у Львівській семінарії. Його назва утворилася від кількості семінаристів (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич), які склали ядро гуртка. До гуртка входили також М. Устиянович, А. Могильницький, І. Головацький, з ним підтримував зв’язки Г. Ількевич. Членів гуртка об’єднувала ідея праці на […]...
- СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) – (1558 – 05.05.1629, Львів) – українсько-польський поет, філолог, освітній діяч. Народився у Львові в міщанській родині. За походженням – вірменин. Від 1575 р. навчався в Краківському університеті, пізніше – у Бельгії та Франції, де вдосконалював знання з грецької і латинської мов. Учителював у Львові, був одним із організаторів Замостської академії, брав […]...
- Бібліографія Бібліографія (грецьк. biblion – книга і grаpho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники і будь-яка їх сукупність або вид бібліографічних матеріалів. Відповідно до функцій Б. поділяється на підрозділи: державна (національна) […]...
- Паломницька література (Ходіння) Паломницька література (Ходіння) – своєрідні путівники, які містили найнеобхіднішу інформацію про “святі місця”, відомості про природні багатства. їх зміст формувався під впливом релігійних, апокрифічних легенд, доповнювався розповідями проповідників, монахів. П. л. розвивалася в українському письменстві як літературний жанр з XII по XVIII ст. Поява П. л. була зумовлена прагненням молодої церкви Київської Русі зміцнитися шляхом […]...
- Просвітницька діяльність князя Андрія Курбського Князь Курбський з давнього роду князів ярославських був людиною надзвичайно освіченою для свого часу. Сподвижник Івана Грозного у військових справах (завоювання Казані, Ливонские війни, взяття багатьох литовських міст), він був змушений тікати до Литви, рятуючись від царської немилості. Польський король Сигізмунд Август наділив його багатьма маєтками. Просвітницька діяльність князя Курбського проходила на Волині. Створений ним […]...
- Орієнталістика Орієнталістика (лат. orientalis – східний) – сходознавство – наука, що займається комплексним вивченням історії, економіки, мов, літератури, етнографії, мистецтва, релігії, філософії, пам’яток матеріальної та духовної культури Сходу (країн Азії та Північної Африки). О. складають регіональні галузі: єгиптологія, семітологія, арабістика, синологія, іраністика, тюркологія, індологія, шумерологія, кумраністика, урартологія та ін. Витоки орієнталістичних знань у Європі сягають давнини […]...
- АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ (р. нар. невід. – 1651) – давньоукраїнський друкар, письменник. Навчався у Львівській братській школі, пізніше з власною друкарнею мандрував по Молдавії. 1628 р. повернувся до Львова, де згодом (1638) об’єднав свою друкарню з друкарнею Михайла Сльозки. У 1641- 1643 рр. – управитель і складач друкарні Львівського братства. З 1643 р. працював у друкарні […]...
- СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський письменник. Родом із Львівщини. Освіту здобув у Падуанському університеті. Автор панегіричного твору “Анатима тис тімис” (“Дарунок пошани”), виданого в Венеції 1641 р. Твір написано з нагоди присвоєння ступеня доктора філософії випускникові Падуанського університету львів’янину Григорію Кирницькому. Мета твору – прославити тих, хто ніколи не зрікається “святок […]...
- Ренесансний реалізм у літературі XVII століття – ІСТОРИКО – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТОЛІТТЯ Ренесансний реалізм продовжував демократичні традиції гуманістів Відродження. Сам термін “ренесансний реалізм” було взято літературознавцями з тією метою, щоб позначити ту частину художнього надбання XVII століття, яка не могла бути віднесеною ані до класицизму, ані до бароко і безпосередньо була пов’язана з ідеями та естетичними позиціями гуманістів Відродження. Тим більше умовний характер мав сам термін “реалізм”, […]...
- Літературний період, або Літературна доба (епоха) Літературний період, або Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. – вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями […]...
- Діяльність Руської трійці – Література українського романтизму – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА Важливий внесок у становлення нової літератури в Західній Україні, у національно-культурне відродження здійснили представники прогресивного літературного угруповання, відомого в історії як “Руська трійця”, з головними її організаторами – Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким. На початку 30-х років XIX ст. львівський семінарист М. Шашкевич став натхненником, ідеологом та організатором “Руської трійці”, гуртка вільнодумних студентів, членами […]...
- ЄВЛЕВИЧ ХОМА ЄВЛЕВИЧ ХОМА (рр. нар. і см. невід.) – українсько-білоруський поет і культурно-освітній діяч першої половини XVII ст. Народився в Могильові на Дніпрі (тепер Білорусь). Закінчив Ягеллонський університет (Краків) близько 1625 р. У 1628 – 1632 рр. – ректор Київської братської школи. Належав до київського культурного осередку, що сформувався в 30-х роках XVII ст. навколо П. […]...
- Завдання для самоконтролю – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) 1. Розкажіть про розвиток освіти в Україні кінця XVIII – перших десятиліть XIX століття. Як він вплинув на розвиток науки? 2. Чому період розвитку української літератури кінця XVIII – перших десятиліть XIX століття отримав назву нової літератури? 3. Чому друга половина XVIII століття стала часом розвитку національної культури та піднесення національної свідомості? Яка роль української […]...
- Епіграма Епіграма (грецьк. epigramma – напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, […]...
- ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...
- СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а згодом – професор філософії Києво-Могилянської академії. У 1747 р. за викликом Синоду виїхав до Петербурга з дорученням перевірити правильність перекладу […]...
- Біографія Федора Достоєвського У Москві, в небагатій родині лікаря і купецької дочки, 30 жовтня 1821 року народився другий син – Федір Достоєвський, майбутній видатний письменник, тонкий знавець людської душі і психології. У 15-ти річному віці Федя позбавляється матері, і батько відправляє дітей в пансіон. У цьому ж, важкому для майбутнього письменника, році на дуелі гине Олександр Пушкін, твори […]...
- ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) – НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА – Підручник – Українська література 8 клас – О. М. Авраменко – Грамота 2016 рік Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я та прізвище lван Карпович Тобілевич) народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці (тепер с. Веселівка, Кіровоградської області) у сім’ї управителя поміщицького маєтку Карпа Тобілевича вихідця із здрібнілої дворянської родини, який викупив із кріпацтва свою майбутню дружину Євдокію Садовську. Ця родина дала Україні трьох братів, відомих під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола […]...
- Ватра “Ватра” – літературно-художній, науково-публіцистичний збірник, виданий 1887 В. Лукичем у Стрию до 25-ї річниці від дня смерті Т. Шевченка і 25-річчя літературної діяльності Ю. Федьковича. “В.” мала засвідчити єдність і взаємодоповнюваність літературного процесу на українських землях, розділених кордонами. Літературу й наукову думку Наддніпрянської України представляють оповідання “Два брати” І. Нечуя-Левицького, “А все пречиста!” Д. Мордовця, […]...
- ДРАМА ШКІЛЬНА ДРАМА ШКІЛЬНА. Театральні видовища в Україні були відомі ще з часів Київської Русі. Різні джерела зафіксували згадки про скомороші ігрища, дійства, позорища. Є сліди військових пісень-танців, мисливських пантомім, що вбирали в себе елементи театральності. Це ж саме можна сказати й про аграрну, весільну, похоронну обрядність, а також про свята, які супроводжуються обрядами, заклинаннями, іграми й […]...
- ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ – перше повне видання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою. Це віщання здійснене 1581 р. в Острозькій друкарні заходами мецената української культури князя Костянтина Острозького. З метою підготовки повного й точного видання Біблії, якою могли б користуватися не лише українці, а й сусідні слов’янські народи, до багатьох країн були надіслані гінці. Доставлені до […]...
- САКОВИЧ КАСІЯН САКОВИЧ КАСІЯН (світське ім’я – Калікст; бл. 1578, с. Потелич, тепер Нестерівського р-ну Львівської обл. – 1647, м. Краків, Польща) – поет, перекладач, педагог, філософ, теолог – полеміст. Навчався в Замойській і Краківській академіях. 1620 р. постригся в ченці. У 1620 -1624 рр. – ректор Київської братської школи. Був проповідником при Люблінському православному братстві. З […]...
- Анфологіон Антологіон “Анфологіон”, або “Антологіон” (грецьк. anthologia – квітник) – збірники текстів релігійного та літературного змісту (молитви, уривки Святого письма, житія тощо), які виходили в Україні XVI-XIX ст. Перше таке видання здійснено у 1619 у Києво-Печерській лаврі (переклад текстів із давньогрецької мови Іова Борецького, передмова та післямова Єлисея Плете-нецького і Памви Беринди). З’явилися “А.” також у друкарні […]...
- Літургійна драма Літургійна драма (грецьк. leiturgia – служба, богослужіння) – середньовічна театральна вистава, інсценізація євангелійних сюжетів, входила до складу різдвяної або великодньої служби (літургії). Спочатку виконувалась у межах католицького храму. З початком XIII ст. у Л. д. брали участь і миряни, а також ваганти та жонглери, вистави невдовзі розігрувалися на майданах, перетворювалися на містерії. Найзначнішим твором було […]...
- СМОТРИЦЬКИЙ ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ ГЕРАСИМ (р. нар. невід., ймовірне місце народження – с. Смотрич, тепер смт. Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл. – жовтень 1594 р., м. Острог) – письменник – полеміст, поет, освітній діяч. Здобув домашню освіту. Був кам’янецьким писарем, підскарбієм князя Острозького. Після заснування Острозької академії Г. Смотрицький призначений її ректором. Під його керівництвом здійснено переклад і видання […]...
- БУТОВИЧ ГРИГОРІЙ БУТОВИЧ ГРИГОРІЙ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. У 1642 р. був студентом Замойської академії. Цього ж року видав у Львові віршований панегірик Львівському єпископу Арсенію Желиборському “Єводія або солодкопахнучий дозрілих в молодому віці його милості отця Арсенія Желиборського, з ласки Божої єпископа Львівського, Галицького і Кам’янець-Подільського, духовних цнот […]...
- Дивертисмент Дивертисмент (фр. divertissement – розвага) – призначена для розваги глядачів або відзначення якоїсь урочистої події сценка, цикл музичних, танцювальних і декламаційних номерів, що виставлялися в антрактах театральної вистави. Д. сюжетно не зв’язаний із основною п’єсою. В Україні Д. побутував у XVII і наступних століттях. У 20-х XX ст. в середовищі української еміграції в Польщі нерідко […]...
- Література і сучасність “Література і сучасність” – щорічний збірник літературно-критичних статей (1968-88, видавництво “Радянський письменник” у Києві). Упорядники: І. Зуб, А. Макаров, В. Мельник, М. Слабошпицький та ін. У рубриках (“Поезія і критика”, “З літературного процесу”, “З дискусійних розмов”, “Світ письменника”) висвітлювався літературний процес, зокрема у статтях Л. Новиченка, І. Дзюби, Г. Сивоконя, М. Ільницького, А. Погрібного, М. […]...