Багряний Іван – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Основні твори: романи “Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, повісті “Огненне коло”, “Маруся Богуславка”.
Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов’ягін (2 жовтня 1907 р. – 25 серпня 1963 р.) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. Стара еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-яких підкорень, компромісів. Коли останні ар’єргарди Української Армії відходили за Збруч, покоління Багряного було у віці 12-15 років. Зокрема і дванадцятирічний Іван Багряний, син охтирського муляра Павла Лозов’яги, на власні очі бачив заграви українсько-російської війни, терор московських більшовиків. Бачив, як північні наїзники вбили дядька, вояка Української Армії під командою Симона Петлюри, і тут же поруч повалили на смерть його любого діда-пасічника.
Але країна не могла емігрувати. Вона вирвала у ворога компроміс нової економічної і національної політики, юридичне визнання її самостійності (конституція СРСР) і була далі у відродженні. Івану Багряному було 25 років, коли геноцид на Україні розгорнувся на весь свій диявольський обсяг. Багряний разом із сотнями тисяч поїхав у концтабори Далекого Сходу з вироком на 5 років.
ЗАПАМ’ЯТАЙ
Відродження, як і весну, не можна скасувати. Тому неминуче Україна почала перемагати в нерівному радянському компромісі з Москвою. У це змагання втягалось і підростаюче покоління Багряного, поспішаючи здобути освіту і позицію на великому фронті.
ЗВЕРНИ УВАГУ
“Тигролови” зробили велике діло. Вони здерли з радянського раба шкуру зека, оста, “советського человека” і показали під нею незломлену, горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя І боротьби.
Зверни увагу
Гора наклепів на Багряного вивершилася в 1963 p., перед його смертю, брудною книжкою “На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного”. Підписана псевдонімом, ця книжка має прямий логічний і змістовий зв’язок із радянськими нападами на Багряного. Вона свідчить тільки про його вагу як письменника і громадського діяча.
Що встиг він зробити? Технічна і загальна освіта. Перша збірка поезій “До меж заказних” (1927), поема “Аве Марія”, роман “Скелька” дали йому дорогу до членства в опозиційній добірній групі письменників МАРС (Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Осьмачка, Косинка, Галич). Але тільки-но він встиг переступити поріг суворої школи літератури, як НКВС перетворило його на зека – в’язня далекосхідного концтабору. Втеча, бездомність, мандри і повернення до своєї країни, що ще не одійшла від геноциду, а вже була напередодні нової катастрофи. Новий арешт, тортури – все це описане в романі “Сад Гетсиманський”, що його вважають значною мірою автобіографічним.
І от серед такого хаосу і тьми кромішньої залунав голос Івана Багряного. Спершу це був голос письменника, голос “Тигроловів”.
Для старої еміграції образ Григорія Многогрішного, що подолав і тигрів, і НКВД і вирвався у вільний світ, здався таким зухвалим і перебільшеним, що Мосендз і Клен вирішили спародіювати Багряного – Многогрішного в вигаданому ними гумористичному Горотаку. Одначе Горотакові не вдалося подолати Багряного так, як Стрісі – Семенка. Многогрішний переміг, і Горотак вийшов лише симпатичним, буквально дружнім шаржем. Горотак тільки збільшив популярність Багряного – Многогрішного.
У своїх поезіях (книжка “Золотий Бумеранг”, 1946), драмах (“Генерал”, 1948, “Морітурі”, 1948, “Розгром”, 1948), а також у повістях “Тигролови” (1944), “Сад Гетсиманський” (1950), “Огненне коло” (1953), “Маруся Богуславка” (1957), як і в своїх публіцистичних памфлетах, Іван Багряний стверджував одну дуже дорогу для емігранта з УРСР істину. А саме: “Всупереч замахам на геноцид – людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму під диктаторським режимом, лише стиснена до неймовірности, але тим сильніша жива енергія, жива душа – жива нація”.
Іван Багряний і як людина, і як політичний діяч, і як письменник був обдарований щедро силою і талантом. Ішла ця сила з глибокого коріння його в українському житті сучасному і минулому. Він мав чудове відчуття ритму сучасності і ритму минулих віків. І тому так природно зринає в ліпших барокових своєю природою місцях його творчості якась підземна течія древнього багатирського епосу, казки, думи. І все це поєднується з доброю усмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості може обійтись і без помсти за всі незчисленні образи і кривди, завдані їй своїми і чужими.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)