Home ⇒ 👍Твори на вільну тему ⇒ Багряний Іван – Література рідного краю

Багряний Іван – Література рідного краю

(Іван Павлович Лозов’ягин) 1906-1963

Н. Волошина,

Доктор педагогічних наук, професор,

Член-кореспондент АПН України

Іван Багряний – один із тих, хто своїм палким і нескореним словом виборов незалежність для України і самовіддано вірив, що народ український її виборе. Як зазначає Іван Дзюба, це “одна з найяскравіших і найдраматичніших постатей в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини XX століття”. Його переслідували на Батьківщині і не завжди розуміли в діаспорі. Читач материкової України лише недавно ознайомився з творами письменника. Все життя Івана Багряного сповнене ризику і драми.

Життя і творчість Івана Багряного – приклад високої національної самосвідомості яскравої особистості, відданого патріота України, що перед цілим світом ствердив свою віру в непоборність і вічність буття свого народу. “Нещадний до всіх поневолювачів і катів. Ворог усякої брехні, підступництва, облуди. Ворог рабської психології і покори. Ворог продажних і ницих, юд і фарисеїв, зрадників, перевертнів і донощиків. І водночас – возвеличник відважних і сильних, чесних і незрадливих, бентежних і гордих людей – носіїв української і вселюдської правди. Таким він був. Таким відійшов у безсмертя,” – так написав після смерті письменника Григорій Костюк.1

1. Народився Іван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін, з роду Лозов’яг), як записано в метричній книзі Охтирського Покровського монастиря, 19 вересня 1906 року в м. Охтирці, що на Сумщині, в родині муляра Лозов’ягіна. Псевдонім обрано, як припускають літературознавці, під впливом творів Миколи Хвильового, улюбленим епітетом якого був “багряний”, що виражав революційно-романтичні поривання.

Як згадує сам письменник, він почав заробляти собі на хліб уже в десятирічному віці. Тоді ж він упер-ше побачив, що таке більшовизм:

“Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу. Це було 1920 року. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці…

Аж ось одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолетів і реготались… Вони всі гидко лаялись, і під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров’ю Кров все життя стоятиме мені в очах”.2 Замучили його діда за те, що був заможним українським селянином, мав 40 десятин землі і не хотів вступати до..комуни”, а дядька за те, що був у 1917-1918 роках вояком армії УНР. Другого дядька, який урятувався втечею, заслали на Соловки на 10 років, потім додали ще 10, і він там загинув.

Освіту майбутній письменник дістав в Охтирській церковнопарафіяльній, а потім у вищій початковій школі. Сім’я жила бідно, що позначилося на його освіті. Навчався в технічній школі, але незабаром її залишив, а закінчив Краснопільську художньо-керамічну профшколу. Згодом їде на Донбас, але там довго не затримується, бо вабить його мистецтво слова. Хотів передати ним усе пережите й побачене.

Багряний писав у листах до свого земляка Дмитра Нитченка (Чуба), що вірші він почав складати ще восьмирічним хлоп’ям (до школи пішов у 6 років), а трохи пізніше вже був редактором україномовного шкільного журналу “Надія”. Перший свій вірш “В місто” Багряний публікує в журналі “Глобус” (ч. 19) у 1926 році, в 1927 році були надруковані прозові твори “З оповідань старого рибалки” та “В сутінках”, а далі його твори публікують часописи “Життя і революція”, “Червоний шлях”, “Всесвіт”, “Плужанин”, “Гарт” та ін. Одні літературознавці зачисляють його до літературно-мистецького угруповання МАРС, інші твердять, що він стояв більш-менш осібно. О. Гаврильченко й О. Коваленко зазначають, що “Тамара Михайлівна Мо-роз-Стрілець, дружина Григорія Косинки, не могла пригадати, щоб Багряний бував у них на квартирі, а саме там здебільшого збиралися елітарні МАРСіяни. Можемо припустити, що письменник був духовно споріднений з естетикою Плужника, Косинки, Підмогильного.”3

Щирістю та природною розкутістю привернули читача вірші Івана Багряного. Рима була в нього нова, оригінальна. Ніжність кохання переплітається у поета з оптимізмом:

Друже, друже! Геть з журбою!

Народились ми для бою.

Нам іти разом з тобою

Прирекла любов.

Наприкінці 1927 року поет публікує в журналі “Життя і революція” поему “Монголія”, у якій засуджує всі імперії, бо вони несуть зло, насильство, жертви.

Привернув увагу літературознавців сатиричний твір “Батіг”, який був написаний Багряним у 1926 році й уперше видрукуваний лише через два роки. Вони назвали його духовним бунтом проти насилля і знущання над людиною. Звідки ж той батіг, який нищить, убиває людину?

Тож він звідтіль, з країни казки й волі,

Де конституція – святиня над усе, –

Тож він туди, де люди ходять голі,

Цивілізацію несе.

Прийнята через 18 років після написання цього твору в 1936 році Конституція СРСР вважалася найгуманнішою у світі. А пригадаймо лишень, що робилось у ці роки? Репресії, брехливі звинувачення, розстріли… Чи захищала ця конституція людину? – Ні. Не менш гостровикривальним є твір, написаний у 1927-1928 роках, – поема “Комета”, у якій автор різко виступає проти існуючого режиму, можновладців називає хитрими й підступними, які “обведуть круг пальця” людину, а потім звинуватять у посяганні на братерство, закують у кайдани і кинуть до острогу. Але поет вірить у кращі, світліші часи:

Колись же “будуть людьми люди”!

На обрії запалить хтось маяк –

І не затрима віру з Кобеляк

Ані Мойсей, ні Ленін, ані Юда.

Перша збірка поета “До меж заказаних” вийшла в київському видавництві “Маса” 1929 року. До неї він включив поезії, написані в 1926-1928 роках. Це був період українського ренесансу 20-х років. У цьому ж 1929 році в Охтирці на Сумщині Іван Багряний разом із земляками в маленькій друкарні набирає поему “Аве Марія”. Там, де вказується видавництво, написано: “САМ”.

На молодого поета відразу ж полився бруд тогочасної критики. Так, скажімо, Ол. Правдюк (справжнє прізвище – Борис Коваленко) писав про те, що І. Багряний “є ідеолог заможно-куркульських груп села, які вороже ставляться до політики партії і радянської влади на селі”, а звідси “негативне ставлення поета до радянської дійсності, до пролетаріату, до реконструктивних процесів”.4

Критик зазначав, що, хоча Багряний досконало володіє езопівською мовою, він неодноразово подає і одверті обвинувачення дійсності. А твором “Аве Марія” Багряний довів, що він не тільки не мириться з радянською дійсністю, а й має намір боротися проти неї, замінити її”.5

Рецензент закидав Багряному те, що поета нібито не цікавить внутрішнє життя героїв. Вони йому потрібні лише як носії певних ідей і взагалі вимальовані під штамп.

Щодо роману “Скелька” критик пише, що Багряний не зійшов зі старих позицій, які класово ворожі пролетаріатові. Правдюк глузливо підкреслював, що поет уже з самого початку творчості “став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається та-ким”.6

Про цей період життя і творчості Івана Багряного згадує відомий літератор і літературний критик, видавець і педагог, громадський діяч і журналіст Дмитро Нитченко (Чуб): “Моя перша зустріч і знайомство з письменником Іваном Багряним відбулась у Харкові десь навесні 1930 року, коли він зайшов до нашого видавництва “Література і мистецтво”, яке містилося після реорганізації ДВУ на вулиці Вільної Академії, 5. Я працював секретарем, і він відразу звернувся до мене у справі свого віршованого роману “Скелька”, який подав свого часу ще до ДВУ. Роман лежав без руху. Причина була не тільки в тому, що твір був патріотичний, історичний, а і в тому, що лише недавно був сконфіскований його інший твір “Аве Марія”, яку надрукували охтирські друкарі за одну ніч.7 Поему було видано 1929 року. Цензура не могла пропустити цей твір, бо присвята, якою починалася книжка, налякала партійних керівників і редакторів. Присвята була така:

“Вічним бунтарям і протестантам,

Всім, хто родився рабом і не хоче бути ним,

Всім скривдженим і зборканим,

І своїй бідній матері присвячую”.

У передмові до поеми автор висловив теж на той час крамольні речі. Він просив читача не називати його поетом, “бо поети нині – бо слово поет стало означати “хамелеон, проститутка, спекулянт, авантурник, ледар”. Багряний просив читача, звертаючись до нього “друже мій любий”, “друже мій”, не йменувати його поетом, тому що він хоче бути лише людиною і тільки нею.

Звісно, після ознайомлення з такою передмовою висновок був одностайним: заборона. На третій день книжку вилучили з продажу. Але було вже пізно. Дев’яносто відсотків накладу поеми вже розкупили.

Письменник взяв рукопис “Скельки” і відніс до “Книгоспілки”, де редактором був Олекса Слісаренко, і 1930 року роман у віршах “Скелька” побачив світ. Через деякий час з’явилася розгромна рецензія на твір, написана О. Правдюком, а невдовзі І. Багряного заарештували.

Автор заборонених творів згодом напише:

“В 1928 році залишив інституті перебрався жити й працювати до Харкова, мавши вже такі (хоч не зовсім сталі) переконання:

1) Я мушу працювати для української культури насамперед, і твори мусять бути національні не тільки за формою, а й за змістом. Я український письменник.

2) Національну політику розв’язано не досить вдало, вірніше, в цій справі багато перекручень, як-от: кепсько поставлено справу з українізацією, а коли про це говорити, закинуть в націоналізмі. Потім: російській культурі надається перевага й створено для неї кращі умови, за рахунок нашої російська культура домінує. Ми в неї в давній залежності.

3) В своєму культурному розвитку нам треба орієнтуватися на Європу, а не на Москву.

І нарешті:

4) Вважаю, що для української культури (головне літератури) створено занадто тісні рямці, щоб вона мала вповні розвиватися. Надання виключних переваг одним течіям (ВУСПП, Молодняк) і відтирання інших так само, як і поодиноких письменників, що стоять на вуспівській плятформі, з одного боку, і суворість літконтролю з другого, створювало важкі умови.

Останнє (тобто літконтроль) спричинилося до найбільшого мого особистого незадоволення, після того, як низку моїх творів не пущено до друку.

Ось такі я мав погляди і так був настроєний в 1929 р. …

Основним моїм настановленням і мрією було написати таку поетичну річ, якої ще ніхто не написав до мене.

Та друкуватись з моєю ідеологією не так просто. Поглядів я не зміняв і не переоцінював, а замість того на знак протесту вирішив друкуватись сам. Так з’явилась книжка “Аве Марія…”8.

А далі історичний роман у віршах “Скелька”, розгромна рецензія Правдюка, що вважалося прямим доносом чекістам.

Це було восени 1932 року в Харкові. Іван Багряний ішов до знайомих дівчат, що мешкали на Москалівці. “Йому перегородили дорогу двоє в цивільному, попросили пред’явити посвідчення і чемно запропонували йти за ними. Це сталося, мовляв, серед білого дня й на очах у перехожих, зосібна письменника Валер’яна Поліщука. Івану Багряному назавжди вкарбувалось у пам’ятку спершу здивування Поліщукове, який, уздрівши колегу у супроводі агентів ГПУ, запитав: “Куди?” І запам’ятався його веселий сміх: “А-а-а… На фабрику-кухню!” Здогадався Поліщук правильно, а от радів даремно: удачливому, і дотепному Валер’янові судилася ще страшніша, аніж Багряному, доля. На тій же “фабриці-кухні” зготовлено було смертний рішенець для Поліщука Валер’яна. І ще для десятків українських письменників”.9

На допитах Багряний поводився незалежно, гордо, навіть зухвало. Слідчий допитував його російською мовою. Багряний вимагав слідчого, який би знав українську. Хоч і неохоче, але цю вимогу задовольнили. У практиці чекістів такі випадки були рідкісними. Натрапивши на такий опір, коли обвинувачений заперечував, кепкував, злив слідчих, прокурор запитав у Багряного: “Бувши на нашому місці, що б ви зробили такому злочинцеві, як ви?” – “Я б розстріляв, – відповів Багряний і пояснив: – Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або випустіть, або розстріляйте”. Судді зареготали: нечасто їм доводилося чути такі відповіді”. 10

Одинадцять місяців допитували чекісти Багряного. Допити здебільшого проводилися вночі, а це забирало сили, вимучувало. Письменник не визнавав себе винним. І нарешті вирок: трирічне заслання на Далекий Схід. Він пройшов пішки тайгу й тундру, подружився з українцями, які жили тут, але згодом, як він писав, “охопила мене страшна туга за Україною”. Багряний тікає із заслання, але в Томську його заарештовують. Знову суд і вирок: три роки ув’язнення в таборі. Не добувши терміну в Бамлагу, письменник тікає. Знову переховується в українців, одружується. В 1937 році народжується в нього син Борис. Тікає на Україну в рідну Охтирку, але там, за доносом сусіда, його схопили й кинули до Харківської тюрми. Знову допити, катування, вимоги зізнатися, погрози й обіцянки. Так він пройшов через оту “фабрику-кухню”, спізнав усе лихо. Але як не мордували Багряного, він не “розколовся”, а відкидав фальшиві обвинувачення.

Перед війною його звільнили під так звану “беріївську зворотну хвилю”.

Всі ці події відображено в романі “Сад Гетсиманський”. Та перед цим ще були збірка поезій “Золотий бумеранг” та сатирична комедія “Генерал”.

Початок другої світової війни Багряний зустрів на волі, бо чекісти його відпустили восени 1940 року за недостатністю доказів для повторного засудження. Письменник тоді вже тяжко захворів на туберкульоз, який дістав по тюрмах. Йому було дозволено жити лише в Охтирці. За німців редагував українську газету “Голос Охтирщини”. Як він сам згадує, в 1942 році мав бути розстріляний, згідно німецького курсу інтелігенції, але випадково врятувався…11 Виїжджає до Харкова, пише сатиричну комедію “Генерал”, хоче поставити її в театрі, але йому відмовляють. Режисера налякало, що автор порушив найболючіші проблеми людської гідності й людського права говорити правду і вільно думати. Комедія досі не побачила сцени.

У 1943 році І. Багряний вирушив на Захід. Був в українському підпіллі ОУН-УПА. Опинившись у 1945 році в Німеччині, організував Українську Революційно-демократичну Партію. На еміграції письменник розгорнув активну політичну та організаторську діяльність, спрямовану на згуртування українських патріотичних сил. Усе це відтворено в його публіцистиці. Визначаючи ідеологію УРДП, Багряний підкреслював, що це партія національного ідейного спрямування, її провідна ідея – ідея боротьби за українську національну державу, за національну свободу й незалежність українського народу. Він поєднував національну ідею з ідеями демократії та соціальної справедливості.

Носієм української національної ідеї Багряний вважав не касту, не клас, а український народ. Його завітною мрією було об’єднання населення України в єдину українську спільноту. З чужинського краю, з океану Багряний пророкував: “Віримо, що нарешті настане той день, коли змагання нашої великої нації закінчаться тріумфом, коли ми дійдемо до мети, змиємо бруд каторг і порох доріг і вільні й щасливі розправимо плечі в своїй власній хаті, де на покутті зорітиме наша велика Правда”.12

Письменник заповідав, що треба виховувати людей сміливих і гордих, незалежних у своїх думках і устремліннях, а не “духовних плебеїв”, які за гріш продають ідею, партію чи друзів, тобто треба виховувати новий тип людини, політика, організатора. Ці настанови Багряного актуальні й сьогодні.

“Прикро дивитися, – зазначає Іван Дзюба, – тривожно бачити, як і сьогодні національно-демократичні сили роблять помилки, які вже губили Україну і від яких ще півстоліття тому застерігав Іван Багряний…”. 13

Велике виховне значення має стаття з книги “Публіцистика” “Молодь Великої України і наші завдання”, яка допоможе сучасній молоді, як і колись вихідцям з України на еміграції, позбутися почуття меншовартості й неповноцінності і повірити в себе, у свою силу, свою державу.

Іван Багряний випробував свої сили в найрізноманітніших жанрах. В історію літератури ввійшов як оригінальний поет, полум’яний публіцист, самобутній прозаїк, неординарний драматург. Змальовані ним образи вражають своєю психологічною достовірністю. Це Григорій Многогрішний і Наталка Сірко з роману “Тигролови”, Андрій Чумак та його брати з “Саду Гетсиманського”, Петро й Ата з “Буйного вітру”, штурман з “Морітурі”.

Літературну працю письменник поєднував з активною громадсько-політичною роботою. Він заснував газету “Українські вісті”, разом з іншими письменниками-емігрантами створив організацію МУР (Мистецький український рух), був лідером УРДП, обирався заступником і головою Української Національної Ради, був організатором і заступником голови українського молодіжного руху ОДУМ (Об’єднання Демократичної Української Молоді).

Тяжке життя, поневіряння по таборах і тюрмах Радянської імперії підірвали здоров’я письменника. Останні п’ятнадцять років життя він хворів на туберкульоз, а до нього додалася ще й хвороба серця.

Так хотілося ще працювати й творити, а сил уже не було. “Коли б Ви були тут, коло мене, й побачили, як я борюкаюсь за життя, Ви б не нарікали на мене, що не пишу листів. Щоб Ви знали, я ось уже рік не вилажу з лікарень, б’юсь з хворобою, підданий ріжним лікарським маніпуляціям. Серце. Здається, моя пісенька проспівана… Оце написав кілька рядків, а так, ніби працював півдня кайлом у шахті”, – писав він до Дмитра Нитченка.14

Які тільки ярлики не вішали на письменника: і “український Пушкін”, і “український Солженіцин”, “куркульський прихвостень”і “хвильовист”, “адепт ленінської революції” і “діяч оунівського запілля”.

А сам письменник хотів бути “тільки людиною”. Критика нещадно картала його в еміграції, а на батьківщині переслідували сталінські агенти.

Іван Багряний мріяв написати художній твір про Симона Петлюру, про повстання на панцернику “Потьомкін”, відновити в пам’яті й покласти на папір роман “Мариво”, який був конфіскований у 1932 році… Та смерть невблаганна.

25 серпня 1963 року о сьомій годині вечора перестало битися серце великого письменника. Помер Іван Багряний у санаторії Сан Блазієн у Шварцвальді, Західна Німеччина. Поховали його в Новому Ульмі. На пам’ятнику, поставленому на могилі, викарбувані слова з поеми “Мечоносці”:

Ми є. Були. І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами.

Всього неповних 57 років прожив письменник, а скільки створив у найнестерпніших умовах! 1944 рік – роман “Люба”

1946 рік – роман “Золотий бумеранг”

1947 рік – повість “Морітурі”

1948 рік – комедія-сатира “Генерал”, повість-вертеп “Розгром”

1950 рік – роман “Сад Гетсиманський” 1953 рік – повість “Огненне коло”

1956 рік – поема “Антон Біда – герой труда”

1957 рік – “Маруся Богуславка” – перша частина незавершеної трилогії “Буйний вітер”

1965 рік – “Людина біжить над прірвою” 1994 рік – “Під знаком Скорпіона” 1996 рік – “Публіцистика”

Твори для дітей

“Телефон”, “Казка про лелек та Павлика-мандрівника”

Пісні

“Балада про Тютюнника”, “Марш українських Січових стрільців”, “Вставай, народе!”, “За Україну” та ін.

У паламфлеті “Чому я не хочу вертатись до СССР?”, автор пояснює всім, чому він не хоче вертатися на ту “родіну”. Для багатьох людей Європи й усіх частин світу дивно: як це можна втікати від своєї Вітчизни? Багряний каже, що його Вітчизна – Україна – сниться йому щоночі, бо там лежать кості його предків, там могила його матері. Але він не може туди повернутись, бо там більшовики, які знов кинуть його й таких, як він, у тюрму, відправлять на каторгу:

“Я повернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, – зазначає Багряний, – коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький… Коли нам, українському народові, буде повернене право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливості”.3 Сьогодні Іван Багряний повертається в Україну своїми творами, своєю вірою в її незалежність і вірою в її народ, незнищенну могутню націю, що “сама кує й буде кувати свою долю”.

1 Костюк Г. Відійшов у безсмертя //Іван Багряний. Публіцистика. – К.: Смолоскип, 1996. – С 837.

2 Іван Багряний. Публіцистика. – С 23.

3 Гаврильченко О., Коваленко О. Штрихи до літературного портрета Івана Багряного. Передмова // Іван Багряний. Сад Гетсиманський. – К.: Дніпро, 1992. – С.8.

4 Ол. Правдюк. Куркульським шляхом //Большевики про Івана Багряного. Прометей, 1959. – С. 6.

5 Там само. – С 8.

6 Там само. – С. 15.

7 Нитченко Дм. Листи письменників. – Мельбурн(Австралія): Ластівка, 1992. – С. З.

8 Цит. за: Шугай О. Прирекла любов // Літературна Україна. – 1992. – 6 лютого.

9 Череватенко Л. “Ходи тільки по лінії найбільшого опору – і ти пізнаєш світ”. Передмова // Багряний І. Людина біжить над прірвою. – К.: Укр. письменник, 1992. – С. 303.

10 Там само. – С. 304.

11 Цит. за: Шугай О. Через терни Гетсиманського саду // Літературна Україна. – 1990. – 6 вересня.

12 Іван Багряний. Публіцистика. – С 86.

13 Дзюба І. Громадянська снага і політична прозірливість. Передмова // Іван Багряний. Публіцистика. – С 10.

14 Нитченко Дм. Листи письменників. – С 30-31.

15 Іван Багряний. Публіцистика. – С.30.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Related posts:

  1. Аналіз письмової роботи. Література рідного краю № 1. Календарно-обрядові пісні рідного краю Мета: розвивати навички виразного читання творів, коментування їхнього змісту, виділення та пояснення художніх засобів, що в них ужиті; формувати креативні компетентності, розвивати навички самостійного читання, пошуку інформації, акторські здібності, культуру зв’язного та діалогічного мовлення, формувати навички роботи в групах, уміння висловлювати й аргументувати свою думку, публічно захищаючи власний творчий проект; виховувати повагу до прадавніх вірувань […]...

  2. Література рідного краю. Календарно-обрядові пісні рідного краю (Тернопільщини) Мета: ознайомити учнів з календарно-обрядовою поезією Тернопільщини, зокрема Бережанщини, визначити роль і місце пісні в житті народу; формувати ставлення до фольклору як цінного духовного надбання народу; розвивати вміння виразно читати народні пісні, висловлювати власні думки, робити узагальнення; виховувати повагу до звичаїв і традицій рідного краю, любов до творчості народу, мудрості і таланту земляків. Тип уроку: […]...

  3. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ № 2. ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ НАШОГО НАРОДУ. ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ НАРОДНИХ ЛЕГЕНД ТА ПЕРЕКАЗІВ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ РІДНОГО КРАЮ. ОЛЕКСА РІЗНИКІВ “ШЛЕЙКО, З БОГА ТУРЕЙКО” – Світ фантазії, мудрості (продовження) Мета: – поглибити знання учнів про жанр усної народної творчості – думи, їхні жанрові та художні особливості; ознайомити учнів із творчим доробком письменника одещини; – розвивати творчість та логічне мислення учнів, навички виразного читання, навчити висловлювати власні міркування з приводу прочитаного, розвивати творчі здібності учнів; – зацікавити історичним минулим українського народу, виховувати національну гордість, самосвідомість, […]...

  4. Багряний Іван – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Основні твори: романи “Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, повісті “Огненне коло”, “Маруся Богуславка”. Іван Павлович Багряний, справжнє прізвище Лозов’ягін (2 жовтня 1907 р. – 25 серпня 1963 р.) вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. Стара еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, […]...

  5. ІВАН БАГРЯНИЙ – ЛІТЕРАТУРА другої половини XX – початку XXI століття Справжнє ім’я – Іван Павлович Лозов’ягін. Письменник. Представник еміграційної літератури. Організатор Мистецького українського руху (МУР). Роман “Тигролови” (1944, 1946) Ключові слова: – епос; – пригодницький роман; – первісна назва – “Звіролови”; – автобіографічність (І. Багряний – прототип Григорія Многогрішного); – трагічна доля особистості в радянському тоталітарному режимі; – перемога добра над злом; – за будь-яких […]...

  6. К. Д. Ушинський як літератор – Література рідного краю М. Масловська, Ю. Дубовик, Житомир Надаючи такого великого значення рідній мові, К. Ушинський вважав, що рідна мова є основою всіх тих знань, які дає дітям школа. Рідну мову Ушинський вважав найкращим засобом для розвитку духовності. Саме на принципі народності, який реалізується через виховання і навчання дітей рідною мовою, К. Д. Ушинський створив книжки для читання: […]...

  7. ІВАН БАГРЯНИЙ – З ЛІТЕРАТУРИ XX ст Справжнє ім’я – Іван Павлович Лозов’ягін. Народився в с. Куземин, що на Полтавщині (нині в Сумській області), у родині робітника-муляра. Навчався в Охтирській технічній і Краснопільській художньо-керамічній школах. Молоді роки пройшли в Криму, на Кубані, у Кам’янці-Подільському, Києві. У 1926 р. Іван Лозов’ягін вступив до Київського художнього інституту, по закінченню якого не отримав диплом як […]...

  8. Іван Багряний – письменник, поет, громадський діяч Справжнє ім’я – Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін). Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-муляра. У 1912 – 1916 рр. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі. У 1920 році він став свідком жорстокої розправи […]...

  9. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ. І. СЕНЧЕНКО “РУБІН НА СОЛОМ’ЯНЦІ” Мета: – навчальна: ознайомити школярів із творчістю І. Сенченка, звернути увагу на твір “Рубін на Солом’янці”, проаналізувати його ідейний зміст, звернути увагу на змальовані автором образи; – розвивальна: розвивати спостережливість, навички пошукової роботи, формувати вміння грамотно формулювати думки; – виховна: прищеплювати почуття поваги до митців рідного краю, формувати повагу до власної праці. Тип уроку: засвоєння […]...

  10. Література рідного краю – “І Лесин дух зі слова в душі лине” Г. Прес, Вчитель української мови та літератури Житомир Хід уроку Мета: ознайомити восьмикласників з творчим доробком славетної землячки Лесі Українки; розкрити глибокий зміст її поезії; розвивати здатність сприймати й розуміти ліричні твори; виховувати любов і повагу до великої поетеси. Форма проведення: літературний журнал. Обладнання: портрети Лесі Українки різних років; на дошці – сторінки літературного журналу. […]...

  11. Письменники – цвіт нації – ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ Письменники – цвіт нації Усвідомлюючи, що на уроках рідного краю йтиме мова тільки про місцевих митців, але обов’язково талановитих і вже визнаних бодай численними читачами-шанувальниками, вважаємо за потрібне запропонувати коротенький огляд, цікавий і важливий для світогляду та поінформованості восьмикласників. Спілку письменників України було створено в Києві в 1934 році на І Всеукраїнському з’їзді радянських письменників. […]...

  12. Усний журнал, присвячений перебуванню Тараса Шевченка на Тернопільщині – Література рідного краю О. Мельник, Вчитель української мови та літератури Тернопільська обл. По-святковому прикрашена сцена. На ній невеличкий столик, застелений мереживною скатертиною, підсвічники із запаленими свічками. Біля сцени стіл, на якому портрет Тараса Шевченка, вази з квітами, виставка книжок поета; малюнки із зображеннями архітектурних споруд. Вчитель. Дорогі діти, шановні педагоги! Вже стало доброю традицією у нашій школі в […]...

  13. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ № 1. СВІТ ФАНТАЗІЇ, МУДРОСТІ. КАЗКИ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ ОДЕЩИНИ. ІВАН ПЛАХТІН “КАЗКА ПРО ДУШУ” – Світ фантазії, мудрості (продовження) Мета: – повторити вивчене про особливості казок як жанру усної народної творчості; розкрити поняття “викривлена, іржава” душа та причини, що призводять до цього; підвести учнів до усвідомлення відповідальності людини за стан її душі; – розвивати вміння аналізувати художній текст, робити висновки; – виховувати чуйність, людяність, відповідальність за красу своєї душі. ТИП уроку: урок літератури рідного […]...

  14. Література рідного краю № 4. Гумор у творчості письменників-земляків Мета: ознайомити учнів з біографіями та творами гумористів Тернопілля; розвивати почуття гумору; Виховувати любов до літературної спадщини свого краю. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Засоби навчання: бібліотечка-виставка “Митці літератури рідного краю”; портрети гумористів Є. Дударя, А. Боб’юка, П. Сороки, В. Дячука; тексти творів; учнівські малюнки до змісту гумористичних творів. Перебіг уроку І. Організаційний етап. […]...

  15. Романтична балада в російській, українській та польській літературах – Література рідного краю О. Медведева, Аспірантка Дніпропетровськ Романтизм – один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії й Франції, на початку XIX ст. поширився у Польщі, Росії, Австрії, а також в Україні. У XVIII ст. романтичним називали все незвичайне, фантастичне, дивне, таке, що зустрічається лише у книгах (романах), а […]...

  16. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ. БОРИС ГРІНЧЕНКО “ДЗВОНИК” Мета: – навчальна: поглиблювати відомості про життя та творчість митців нашої місцевості; розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини; виробляти особистісне ставлення до літератури рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи; – розвивальна: розвивати спостережливість, навички пошукової роботи, формувати вміння грамотно формулювати думки; – виховна: прищеплювати естетичні смаки, […]...

  17. Література рідного краю № 2. Богдан Лепкий. Казка про Ксеню і дванадцять місяців Мета: розповісти учням про видатного письменника Богдана Лепкого, дати початкові відомості про драму як рід і жанр літератури, дослідити втілення казкових мотивів у п’єсі, удосконалювати вміння складання порівняльної характеристики героїв; розвивати навички розрізнення різних літературних родів; розвивати навички читання драматичного твору, уміння використовувати ремарки при інсценуванні; виховувати порядність, людяність, доброту, щирість, увічливість, зосередити увагу учнів […]...

  18. Література рідного краю Мета: ознайомити із творами місцевих письменників, викликати захоплення талановитими земляками, розвивати навички аналізу літературних творів, самостійного визначення художньої вартості творів; виховувати любов до книги, повагу до митців, які прославили рідний край Очікувані результати: учні знають імена письменників-земляків, їхні твори, уміють визначати головні думки, висловлювати власні думки про прочитане. Теорія літератури: відгук про книгу, тема, основна […]...

  19. Шкільний твір на тему – Іван Багряний і його прозова спадщина Моя душа від. природи – Це душа поета і митця. І. Багряний Іван Багряний залишив нам велику спадщину – твори різних жанрів: романи, повісті, публіцистику. Більшість з них написані за межами рідного краю і дійшли до нас вже після того, як на Україні з’явилися перші паростки демократії. Серед спадщини найбільшої популярності здобули романи, які почали […]...

  20. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ. К. ПЕРЕЛІСНА “ТРИ ПРАВДИ” Мета: продовжити знайомити школярів з життєвим і творчим шляхом письменників рідного краю, серед яких – Катерина Перелісна; проаналізувати її твір “Три правди”, досліджуючи його проблематику, ідейний зміст; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість, вміння логічно мислити, грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостережливість; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги до творчості Катерини Перелісної, митців рідної Харківщини, почуття любові […]...

  21. Роман всепереможного оптимізму – Іван Багряний (1906-1963) – Сучасна українська література Роман “Тигролови” (1946) мав величезний успіх у читачів. Його перекладено англійською, німецькою, голландською мовами. Цим твором письменник показав світові обличчя радянського зека, а в його образі – незламну горду людину, повну життєвої сили, волі до життя й боротьби. Однак проблематика роману ширша, забарвлена філософією екзистенціалізму. В ньому з’ясовуються причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві. […]...

  22. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ. ЛЕОНІД ТАЛАЛАЙ Мета: – навчальна: ознайомити школярів із творчістю Леоніда Миколайовича Талалая, показати символізм, закладений у поезіях майстра слова, продовжувати навчати визначати головну думку, емоційно сприймати художній твір; – розвивальна: розвивати спостережливість, навички пошукової роботи, формувати вміння грамотно формулювати думки; – виховна: прищеплювати почуття поваги до митців рідного краю, формувати повагу до української літератури. Тип уроку: засвоєння […]...

  23. Література рідного краю. Борис Харчук. Бабуня. Образ бабусі як берегині роду Мета: дати короткі відомості про Б. Харчука, ознайомити учнів з оповіданням “Бабуня”; розвивати вміння висловлювати власні думки і судження щодо прочитаного, розвивати творчу уяву й образне мислення; пробуджувати в учнів пізнавальний інтерес до традицій свого роду, прищеплювати любов і повагу до скарбниць народної мудрості. Тип уроку: урок формування вмінь та навичок. Обладнання: портрет письменника, виставка […]...

  24. Література рідного краю. Гумористи Тернопілля. Є. Дудар, А. Боб’юк, П. Сорока, В. Савчук Мета: ознайомити учнів з життєвими і творчими шляхами гумористів Тернопілля, визначити основні думки їхніх творів, вчити висловлювати власні думки щодо іронічного і критичного ставлення до життя; розвивати почуття гумору як основу духовного здоров’я людини, логічне мислення, зв’язне мовлення; виховувати повагу до культурної та літературної спадщини рідного краю. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Обладнання: портрети […]...

  25. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ. КАТЕРИНА ПЕРЕЛІСНА “ТРИ ПРАВДИ” Мета: – навчальна: ознайомити школярів із творчістю письменниці, яка емігрувала з Харкова в тяжкі роки лихоліття, але зберегла палку любов до України, показати глибоку народну мудрість, закладену в казках Катерини Перелісної, продовжувати навчати визначати головну думку, емоційно сприймати художній твір; – розвивальна: розвивати спостережливість, навички пошукової роботи, формувати вміння грамотно формулювати думки; – виховна: прищеплювати […]...

  26. Художній дивосвіт поруч (література рідного краю) – твір з української літератури Ми, здебільшого, мало знайомі з літературою рідного краю і не припускаємо думки, що серед наших земляків є автори, твори яких увійшли до світової літературної скарбниці. А Тернопільщина дала світові митців, чиї імена ми з гордістю можемо назвати серед плеяди надзвичайно талановитих письменників. Згадаймо лише Юліана Опільського, Богдана Лепкого, Романа Купчинського, Степана Будного, Бориса Харчука та […]...

  27. Література рідного краю № 1. Легенди та перекази Тернопільщини Мета: ознайомити учнів з легендами Тернопільщини; розширити кругозір учнів, знання з історії та географії рідного краю; виховувати любов до рідного краю, бажання зберегти і примножувати історію; розвивати монологічне мовлення, мислення, навички самостійної роботи з літературою. Тип уроку: урок засвоєння нових знань. Засоби навчання: книга П. Медведика “Неопалима купина. Легенди та перекази землі Тернопільської”, ілюстративний матеріал, […]...

  28. Література рідного краю*. Ознайомлення з творами письменників-земляків Тема. Література рідного краю*. Ознайомлення з творами письменників-земляків Мета: ознайомити з життям і творчістю письменників, які народилися в рідному краї, допомогти усвідомити ідейно-художню цінність їхніх творів; розвивати образне та критичне мислення, розширювати кругозір, удосконалювати навички аналізу художніх творів, висловлення власних суджень і враження про ці твори; виховувати шанобливе ставлення до талановитих земляків. Теорія літератури: сюжет, […]...

  29. Мрії про національне відродження рідного краю (за віршем “Товаришам із тюрми”) – ІВАН ФРАНКО – 7 клас – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Під час свого першого ув’язнення у львівській тюрмі І. Я. Франко написав вірш “Товаришам із тюрми”, в якому відбилися його мрії про щасливе майбутнє Батьківщини. Це один із кращих прикладів громадсько-політичної лірики поета. В цьому вірші І. Франко засуджує світ пригнічення, в якому живуть люди, закликає їх прагнути до нового щасливого життя: Через хвилі нещасть […]...

  30. Іван Багряний – Іван Павлович Лозов’ягін (2 жовтня 1907 – 25 серпня 1963) Іван Багряний ІВАН БАГРЯНИЙ – ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК Іван Багряний вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-яких […]...

  31. Володимир Бровченко – КРАСА РІДНОГО КРАЮ Народився письменник 1 червня 1931 року у селі Мала Виска на Кіровоградщині. Закінчив Одеський технологічний інститут у 1955 році, але любов до рідного слова спрямувала Володимира Бровченка на творчий шлях. В. Бровченко у своїх поезіях складає гімн рідній землі, оспівує її красу і велич. Він автор 30 книг, серед яких збірки “Шумлять жита”, “Зустрічайте сонце”, […]...

  32. Література рідного краю. Ознайомлення з найцікавішими письменниками-земляками, їхніми творами Мета: прилучити учнів до кращих надбань літератури рідного краю, сприяти розширенню кола їх читацьких інтересів; розвивати вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи, формувати навички виразного читання, здатність відчувати емоційний зміст поезії, збагачувати словниковий запас учнів; прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором, пробудити патріотичні почуття, плекати вільну, […]...

  33. Один із документів епохи (за романом “Сад Гетсиманський”) – 11 клас – ІВАН БАГРЯНИЙ – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Класик української літератури Володимир Винниченко у своєму листі до Івана Багряного писав: “Велике спасибі Вам… за книгу. Вона – великий, вопіющий і страшний документ”. Мова в листі йшла про роман Івана Багряного “Сад Гетсиманський”. Ця книга вийшла за сприяння Володимира Винниченка вперше французькою мовою. Завдяки цьому європейський читач узнав правду про те, що коїлося в […]...

  34. КАЗКА ПРО ЛЕЛЕК ТА ПАВЛИКА-МАНДРІВНИКА – ІВАН БАГРЯНИЙ – Українська література – Література для дітей І Летіли лелеки У краї далекі. Мають крилечками Помежи хмарками, Ой, та й попід небесами. Жили – не тужили, – З Павликом дружили. Самі полетіли, Павлика лишили, Тяжко ж його зажурили. Не летіть, лелеки, У краї далекі! Будемо гуляти, Разом зимувати, – Є в мене санки і лещата. Є в мене рушниця І шабля-сестриця, Є […]...

  35. Євген Гуцало – КРАСА РІДНОГО КРАЮ Народився Євген Гуцало у вчительській родині на Вінниччині. Ще змалку він захоплювався літературою. Під впливом прочитаного почав і сам писати оповідання, вірші. Після школи продовжив навчання у Ніжинському педагогічному інституті. Література стала для Євгена Гуцала справжнім покликанням. У 1985 році письменник був удостоєний звання лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка за твори, які він […]...

  36. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ № 2. КЛЕКІТ ТРИВОГИ (ЗА РОМАНОМ ВАСИЛЯ ЗАХАРЧЕНКА КЛЕКІТ СТАРОГО ЛЕЛЕКИ) – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ Мета (формувати компетентності): Предметні: поглиблені знання про творчість письменника рідного краю Василя Захарченка; уміння аналізувати прозовий твір щодо проблематики, образної системи, композиції; Ключові: навички аналізу тексту; комунікативну: формувати вміння висловлювати судження про проблематику твору; навички роботи в групі та навички спілкуватися в колективі; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; емоційну: шанобливе ставлення до […]...

  37. Письменники рідного краю Наш край багатий на видатних людей. Також він багатий і на відомих письменників. Так, до числа письменників нашого краю входять такі визначні постаті як В. Стефаник, А. Чайковський, серед сучасників С. Пушик, Ю. Андрухович, М. Савчук та ін. Для розгляду візьмемо такого відомого письменника як Василь Стефаник. Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Ця […]...

  38. Анатолій Давидов – КРАСА РІДНОГО КРАЮ Анатолі. Давидо. народився у селі Бочки Конотопського району на Сумщині. Майбутній письменник любив географію, біологію, тож і вищу освіту здобув на факультеті природознавства Ніжинського педагогічного інституту. Працював завідувачем відділу природознавства журналу “Знання та праця”, головним редактором дитячого журналу “Барвінок”, директором книжкового видавництва “Молодь”. Анатолі. Давидо. добре знає природу і дуже любить її. Він автор багатьох […]...

  39. Сад Гетсиманський – Іван Багряний – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 40-50-х років ХХ століття Роман “Сад Гетсиманський” оснований на фактах майже дворічного перебування автора під слідством в харківських тюрмах. За біблійною легендою Гетсиманський сад – місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Тихий, гарний сад, який став душевною опорою для Христа, е разючим контрастом до жахливої дійсності, в якій страждає і якій мужньо протистоїть молодий інженер-авіаконструктор Андрій Чумак. […]...

  40. ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ № 2. ДОЛЯ ДИТИНИ-СИРОТИ ПРИ ЖИВИХ БАТЬКАХ У ТВОРІ ВАЛЕНТИНИ КОВАЛЕНКО “ВОВЧИК” – Світ української поезії Мета: ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом відомої письменниці з Черкас Валентини Коваленко; дати учням поняття “сирота”, причин сирітства в Україні та статистичних даних про сирітство в Україні за перше десятиріччя XXІ сторіччя; на основі твору “Вовчик” показати долю дитини-сироти в інтернаті при живих батьках; розвивати вміння висловлювати власні судження щодо почутого; удосконалювати навички […]...

Багряний Іван – Література рідного краю
«
»