Ахетатон

У 1368 році до нашої ери на єгипетський престол вступив Аменхотеп IV – самий незвичайний з давньоєгипетських фараонів, реформи якого породили виключно цікавий період в історії Єгипту. До нього система містико-релігійних уявлень давніх єгиптян була надзвичайно складною і заплутаною. Поклоніння численним богам йшло ще з часів обожнювання тварин, наприклад, бога мертвих Анубіса зображали в образі людини з головою шакала, бог сонця Гор (який втілювався в фараоні при його коронації) зображувався що летять соколом або людиною з головою сокола, бог Тот – з головою ібіса, богиня Хатор – з головою корови і так далі. Їх культ доповнювався поклонінням верховним божествам – Ра, Амону і Птаху. Кожного з них супроводжував цілий пантеон родинних божків, які мали владу в якому-небудь одному номі або місті. Настільки громіздка система дробила Єгипет і заважала його об’єднанню.

Фараон Аменхотеп IV скасував культ бога Амона разом з поклонінням іншим – великим і дрібним – богам. Жерці бога Амона становили тоді найбільшу і впливову прошарок у суспільстві, настільки сильну, що могли навіть протиставити свій вплив влади фараона.
Аменхотеп IV порвав з фиванским жрецтвом і колишньої офіційною релігією. Вже в перші роки царювання поряд з храмом бога Амона у Фівах, в саду з запашними деревами, він звів храм богу Атону – “єдиному всеозаряющему животворящому Сонцю” – і верховним жерцем нового бога оголосив себе.

На шостому році царювання розрив Аменхотепа IV з фиванским жрецтвом оформився остаточно: фараон заборонив богослужіння на честь Амона і всіх колишніх богів, величезні володіння жерців були конфісковані, незліченні храми закриті по всій країні, імена богів зіскоблювалися зі стін громадських будівель. Сам він змінив своє ім’я Аменхотеп (“Амон задоволений”) на Ехнатон (“Бажаний Атону”) і разом з родиною, воїнами, ремісниками, новими жерцями, художниками, скульпторами і слугами залишив Фіви – державну столицю і центр культу бога Амона.

Піднявшись за течією Нілу, фараон вийшов на берег в широкій долині, оточеній неприступними скелями. На блискучою золотій колісниці, в супроводі наближених Ехнатон прибув до місця, де намічалося спорудити храм богу Атону. Тут здійснилося “жертвопринесення великому батькові його (Атону) хлібом, вином, відгодованими биками, безрогим тільцями, птахами, пивом, плодами, фіміамом, зеленню усякою доброю в день заснування Ахетатона – Атону живому”. Цей напис була висічена на одній з 14 прикордонних стел нової столиці, на другий стели збереглася клятва фараона ніколи не переступати цих кордонів.

Щоб на кілька років на порожньому місці побудувати великий чудовий місто, мало було зігнати туди багато народу. Просту робочу силу можна було використовувати при зведенні будинків, але для їх обробки потрібні були вправні майстри, які й покрили величезний храм бога Атона різьбленими зображеннями і написами. Поруч з храмом, під прямим кутом до нього, розташовувався головний палац – найбільше громадянське будинок стародавнього єгипетського зодчества. Площа його становила 700 ? 300 метрів, і це не рахуючи суміжних особистих дворів і храму царської сім’ї. Основна частина палацу, як і храму Атона, була зроблена з білого каменю. Весь він був прикрашений золотом, кахлями, живописом, різьбленими зображеннями і написами.
Зведений місто з храмами, садами, палацами, багатими кварталами вельмож, парками і ставками був оголошений “землею бога Атона”. У цьому місті навіть тип давньоєгипетського храму став зовсім іншим. Всі колишні храми вели зі світла в темряву культової молитовні, яка осяває лише світильниками у вівтарів. Похмурого стану душі вимагала сама природа древніх богів, розрахована на страхітливе шанування.

Культ бога Атона носив зовсім інший характер. Головним ритуальним обрядом супроводжувався схід сонця, при якому оживали берега Нілу, розпускалися блакитні і білі лотоси, із заростей папірусу піднімалися зграї птахів, оголошуючи пробуджується світ своїми криками. У цей момент у храмі, який представляв собою величезний відкритий сонцю двір, жителі Ахетатона приносили сонця свої дари: квіти, овочі і плоди. Храм був святково оформлений пілонами, статуями фараона і живописом. Стоячи на верхньому майданчику головного вівтаря, Ехнатон змахував кадильницею з ладаном, а музиканти, акомпанував на арфах та лютнях, придворні, жерці і всі, хто моляться вимовляли співучо слова гімну:

Прекрасний твій схід на горизонті, про живу Атон, зачинатель життя! Встають люди, омивають тіло, здіймає руки, радіючи народженню нового дня!.. Ти даєш життя і віддаленим країнам, запліднюючи дощем їхні землі. Як численні і прекрасні творіння твої: люди, тварини, квіти, трави – все, що є на землі, у воді і в повітрі!

Нові ідеї фараона-реформатора проявилися також у поезії та живопису, архітектурі, скульптурі, та й у повсякденному житті. Ехнатон не вів війни, тому він ніде не зображено захоплюючим землі або караючим ворогів. Тому рельєфи, живописні та скульптурні портрети представляють його людиною, зануреним у філософські роздуми, з багатим внутрішнім світом: у зображеннях фараона вгадується деяка споглядальність, загострене, майже чуттєве відчуття повноти буття з усіма його радощами і бідами.
Ехнатон помер рано, коли йому не було ще й 35 років, і не залишив ні синів, ні гідних сподвижників. Деякі дослідники навіть припускають, що він був отруєний, так як на одній з розписів зображено замах на нього.

Нові фараони робили все, щоб викреслити з історії пам’ять про свого попередника і його новому бога. Вони стерли, розтоптали і знищили все, що було створено Ехнатоном. Особливо старався воєначальник Херемхеба, що запанував на єгипетському троні нібито по “волі бога Амона”. Не маючи законних прав на трон, він з особливим завзяттям переслідував пам’ять про фараона Ехнатона. За наказом Херемхеба почалося знищення Ахетатона, до того часу вже й так остаточно покинутого. Прекрасне місто громили з ненавистю: розбивали і трощили чудові храми і палаци, статуї і рельєфи. Потім руїни Ахетатона поступово занесло піском, і їх на кілька тисячоліть вкрила пустеля. На тому місці, де колись сяяли білизною набережні, до 1880 року в царстві сонця і тиші тяглася вузька смуга посівів, а в тіні густих пальмових гаїв притулилися три невеликі села.

Відкрили місто фараона-реформатора, як це часто трапляється, зовсім випадково. Наприкінці 1880-х років одна жінка з маленького села Телль-ель-Амарна знайшла кілька глиняних табличок з якимись написами. Вона зрозуміла, що це – ті самі “давнини”, якими так цікавляться іноземці. Щоб збільшити ринкову цінність своєї знахідки, вона розламала таблички на кілька частин, які і запропонувала торговцям-перекупникам. Ті поставилися до них досить скептично і запропонували за них досить низьку ціну. Тільки один з торговців зрозумів, що таблички покриті якийсь писемністю, і запропонував їх різним музеям Європи.

Однак і вчені, що випробували багато розчарувань через східних підробок, поставилися до табличок з ель-Амарни недовірливо. Лише співробітники Берлінського музею не тільки встановили справжність глиняних фрагментів, але і вирішили скупити всі письмові таблички, до того часу опинилися у всіх частинах світу.

Так на початку 1890-х років у районі Телль-ель-Амарни почалися перші розкопки, до яких приступив англієць Вільям Метью Фліндерс Питри. Він був за освітою хіміком і математиком, потім зайнявся колекціонуванням старожитностей, а потім, протягом майже 50 років, був “землекопом з метром і теодолітом в руках”. Проте Ф. Питри, який до цього відкрив вже багато цікавих пам’ятників єгипетської історії, до розкопок в ель-Амарне незабаром втратив інтерес. Почала було прочинятися таємниця так і залишилася нерозгаданою.
Тільки в 1907 році Німецьке східне суспільство зважилося взятися за розкопки таємничих пагорбів поблизу ель-Амарни. Керував цими роботами Л. Бурхардт, якому належить честь відкриття всесвітньо відомого тепер бюста Нефертіті – незвичайного пам’ятника, який подарував людству зовсім нову сторінку історії давньоєгипетського мистецтва [7].

Перша світова війна перервала дослідження в ель-Амарне, і вони були продовжені тільки після її закінчення. Археологічні знахідки поступово відновлювали коротку історію Ахетатона – “могутнього міста променистого Атона, великого в своїй чарівності… і повного багатств”.
Більшу частину величезної території міста-резиденції фараона Ехнатона сьогодні вже можна собі уявити. Вона була побудована на місці, до того ніким не заселеному, і тому питання про обмеженість міської території тоді не виникало. А так як Ахетатон існував вельми недовгий час, то питання про землю і надалі не міг стати проблемою, тому для міста були характерні широко розкинулися будинки садибного типу. Планування і багатих, і бідних будинків не відрізнялася різноманітністю, більш того, характерна особливість всіх споруд – однотипність їхніх планів. Істотною відмінністю бідних будинків від багатьох було лише те, що до Бідні не прилаштовували молитовні, господарські служби, приміщення для рабів і слуг.

Типовий багатий будинок в Ахетатоне – це зазвичай ціла садиба, що займала площу 68 ? 55 метрів. У центрі її знаходилося житлова будівля, навколо якого розташовувалися сад, молитовня та інші будівлі. Вся садиба обносилася стіною з двома входами: від головного входу доріжка вела до невеликого дворику, звідки, піднявшись по декількох щаблях, потрапляли в критий під’їзд будинку. До під’їзду приєднувалось невелике приміщення, через яке проходили у велику довгасту кімнату з 4 круглими колонами: це була свого роду приймальня для гостей і одночасно кімната, де відпочивали господарі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Ахетатон