Авреліан, Луцій Доміцій
Римський імператор в 270-275 рр.. Рід. в 214 р. Помер 275 р.
Авреліан походив з провінції Мезії. Батько його, за свідченням Віктора Аврелія, був колоном в маєтку сенатора Аврелія (Віктор: “Про життя й вдачі римських імператорів”; 35). Мати ж його була жрицею храму непереможного Сонця. З раннього дитинства Авреліан виявляв виняткові природні обдарування. Володіючи видатної силою, він, не пропускаючи жодного дня, навіть святкового, вправлявся у метанні списа, пускання стріл і у всьому іншому, що відноситься до військової справи. Він мав привабливу зовнішність, відрізнявся мужньою красою, був досить високого зросту і мав дуже великою фізичною силою. У молодості він служив у Иллирике і постійно брав участь у боях з сарматами та готами. Кажуть, що в різних сутичках їм було перебито більше дев’ятисот ворогів і що він заслужив серед товаришів прізвисько “рубаки”.
При Валериане він командував шостим Галльським легіоном і завдав під Могонціаком сильна поразка франкам. До своїм підлеглим він завжди був безмірно строгий і жорстокими стратами вселяв воїнам такий страх, що при ньому не допускалося ніяких порушень дисципліни. Імператор Валеріан, віддаючи належне заслугам Авреліана, писав про його строгості: “Це строгість надмірна, що переходить всякі межі, тяжка і вже не відповідна нашому часу”. Проте він дуже цінував Авреліана, доручав йому відповідальні справи і обіцяв консульство. Надалі Авреліан був одним з найближчих полководців імператора Клавдія, який довірив йому фракійські війська і війну проти ерулов.
Після смерті Клавдія і його брата Квінтілла Авреліан навесні 270 р. домігся одноосібної верховної влади і був проголошений імператором усіма легіонами. Новий правитель прийняв держава в дуже важкому становищі: країна перебувала у владі тиранів – в Галлії і на Сході вже багато років правили самопроголошені імператори, полчища варварів грабували Фракію і Македонію, проникли до Італії і погрожували самому Риму, від чого в столиці відбувалися сильні збурення і заколоти. Необхідно було діяти твердо і стрімко. Влітку Авреліан завдав поразки вандалам, а потім одразу звернувся проти алеманов і розгромив їх під Медіолане. Але наступного року римляни зазнали важке становище під Плаценіей (Вопіск: “Авреліан”; 4, 6-8, 11, 16-18). Германці несподівано напали вночі на легіони, які були стомлені довгим переходом і не встигли вишикуватися в бойовий порядок. Після страшної різанини ціною величезних втрат Авреліану вдалося відбити напад (Гибон: 11). Відразу після цього в Далмації підняв повстання Септимій, а готи увірвалися у Фракію і Іллірії. Тільки після перемоги, яку Авреліан здобув на річці Тіціані над об’єднаними силами германців, небезпека з цього боку на деякий час минула.
Закінчивши війну з варварами, Авреліан кинувся в Рим, сповнений гніву і охоплений жагою помсти, якого вимагала серйозність заколотів. Всіх призвідників безладів він стратив без будь-якої пощади. Були вбиті навіть деякі з родовитих сенаторів на підставі легковагих звинувачень, які більш м’який государ міг би залишити без уваги. Домігшись цими жорстокими заходами того, що в столиці його стали боятися так само, як і в армії, Авреліан приступив до зміцнення Риму. За довгі десятиліття, які Італія прожила в світі, старі кріпосні стіни прийшли в непридатність. Імператор наказав зводити нові, більш потужні і відповідні розмірам міста (Вопіск: “Авреліан”; 21-22). Він перший серед римлян надів на голову діадему, прикрашену золотом і дорогоцінним камінням, що до того здавалося абсолютно чужим римським звичаям (Віктор: “Про життя й вдачі римських імператорів”; 35).
Восени 271 р. Авреліан почав великий східний похід. У Фракії і Иллирике він завдав нові поразки готам, потім розбив готського вождя Каннабих. Але незважаючи на цей успіх він ліквідував провінцію Дакію за Дунаєм, утворену Траяном, бо після розорення Мезії та Іллірії зневірився повернути її назад. Він вивів римлян з міст і полів дакийских, розселив їх у центрі Мезії і назвав це місце Дакіей (Евтропий: 9; 15). На початку 272 р. Аврелій через Візантій пройшов у Віфінію і зайняв її без бою. Звідси він рушив проти Пальмірський цариці Зенобии, яка після смерті свого чоловіка Одената (що проголосив себе імператором ще при Галлієні), управляла східними провінціями імперії. Під Емес стався великий бій з Зенобией і її союзником Забой. Один час результат бою був неясний. Кіннота римлян звернулася до втеча, але піхота вистояла і зрештою пальмірци були розбиті. У Емесе Авреліан з великим торжеством відвідав храм Ель-Габала і потім оголосив, що саме завдяки підтримці цього божества він здобув свої перемоги. Тому він і тут заклав храми, зробивши незвичайні приношення, і в Римі пізніше спорудив храм Сонця. Навесні 272 р. він попрямував до Пальміри, щоб завоювати це місто. В дорозі він багато переніс від сирійської партизан, які не раз нападали на його військо, а під час облоги зазнав великої небезпеки, навіть був поранений стрілою. Пальмірци захищалися з більшою завзятістю: на голови римлян завалені були хмари стріл і списів. Сам Авреліан писав у Рим, що немає такого місця на стіні, де б не стояли по дві або три балісти. Метальні знаряддя викидали навіть вогонь. Але нічого не могло вже врятувати обложених: Пальміра була взята, а сама цариця опинилася в полоні.
Восени 272 р. Авреліан переможцем повернувся до Європи і розбив коропів. За його відходу в 273 р. сирійці підняли велике повстання, знову відклалися від Риму і вручили владу якомусь Ахілла, родичу Зенобии. Авреліан вдруге взяв Пальміру і на цей раз піддав її повного руйнування. Тоді ж якийсь Фірм опанував Єгиптом. Авреліан негайно рушив проти нього і завдав йому поразки. Олександрійців він покарав за зраду тим, що зруйнував Брухіон. Покінчивши із справами на сході, Авреліан рушив на Тетрик, який правив відпало Галлією (Вопіск: “Авреліан”; 22, 25-26, 28, 30-32). Тут він легко здобув перемогу внаслідок зради самого вождя. Справа в тому, що Тетрик, що неодноразово піддавався нападам з боку солдатів, в листі просив захисту у Авреліана, і, коли той прибув, вибудував для виду проти нього лад і здався йому, як би в ході бою. Ряди його солдатів, – що природно при відсутності вождя, – були зім’яті і розсіяні; сам він після блискучого дворічного правління був проведений в тріумфальному ході, але потім отримав намісництво в Луканії. Тим часом у самому Римі були розгромлені що підняли повстання ремісники-монетники (Віктор: “Про Цезарів”; 35). Таким чином за чотири роки було покладено край багаторічній смуті: імперія відновлена в колишніх межах, а варвари переможені і відкинуті за її межі.
У 275 р. Авреліан на чолі великої армії рушив у новий східний похід – цього разу проти персів. Але в дорозі, в містечку Кенофуріі, між Гераклеєю і Візантієм, він був убитий через підступи свого письмоводителя Мнестея. Цього Мнестея імператор підозрював в якихось злочинах. Знаючи це, письмоводитель склав список осіб, нібито підозрюваних імператором, до якого поряд з іменами тих, на кого Авреліан дійсно гнівався, включив також імена тих, про кого той не думав нічого поганого. Мнєсто додав до них і своє ім’я, щоб проявляемое їм занепокоєння викликало більше довіри. Він прочитав список окремим особам, імена яких у ньому значилися, додаючи, що Авреліан вирішив усіх їх убити і що вони, якщо справжні чоловіки, повинні подбати про власне життя. Страх опанував тими, хто заслужив кару, а скорбота – тими, хто не мав провини, так як Авреліан, здавалося, не відчував вдячності за все зроблено йому. Раптово вони напали на государя і забили його (Вопіск: “Авреліан”; 33, 35-36).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)