АСКЕТИЗМ ЖИТТЯ М. В. ГОГОЛЯ
Гопко Віктор Юрійович
Учень 10 класу Охтирської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 8 Сумської області
Аскети існували завжди, у всі часи, починаючи зі старовини, вони своїм прикладом показували людям, як можна жити, управляючи пристрастями й неприборканими жаданнями, удосконалюючи тіло та розум для продуктивного й довгого життя. Аскетами були Піфагор, Діоген, Гіппократ, Кант. Чудовий приклад світського аскетизму дали в XX столітті академіки М. Амосов та Д. Лихачов.
Світськими аскетами були не лише філософи й учені, а й римський імператор Марк Аврелій, геніальний полководець Олександр Суворов, мільярдер Генрі Форд і, як уже я знаю, російський письменник із українськими коренями М. В. Гоголь.
“Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Миргород”, “Басаврюк або вечір проти Івана Купала”… – твори, читаючи які, поринаєш у світ героїв, що родом із Полтавщини. Вивчаючи біографію автора, дізнаюся про аскетичне життя Миколи Гоголя.
Знайомлячись із життєписом Гоголя, знаючи про його аскетичне життя, намагаюся зрозуміти, чому ж після смерті письменника його тіло ховали зовсім не по-аскетичному. Труна була засипана камеліями (символ вічного життя), що принесли звичайні люди. На голові у небіжчика був лавровий вінок (визнання слави), а в руці – великий букет імортелі (символ безсмертя). І кожен, хто прощався з митцем, намагався прихопити з собою хоча б стеблинку з тих квітів.
Тепер розумію, що все життя Гоголя свідчить про сходження до висот духу, знали про це найближчі до нього духовні особи і дехто з друзів. У свідомості більшості сучасників Гоголь був класичним типом письменника-сатирика, викривача суспільних і людських вад.
Про іншого Гоголя, православного релігійного мислителя та публіциста, автора молитов, сучасники так і не дізналися. За винятком “Вибраних місць із листування з друзями” за його життя духовна проза залишалася не опублікованою. Правда, покоління вже змогли познайомитися з нею, і на початку XX століття духовна складова творчості Гоголя була певною мірою відновлена. Але виникла інша крайність: “неохристиянська” критика (і понад усе книга Д. Мережковського “Гоголь. Творчість, життя й релігія”) зобразила духовний шлях Гоголя за своєю міркою, змалювала його хворобливим фанатиком, містиком із середньовічною свідомістю, самотнім борцем із нечистою силою, а головне – відірваним від Православної Церкви.
“Геній Гоголя до цих пір залишається невідомим повною мірою широкому читачеві, але й літературознавцям, які при нинішньому стані вітчизняної науки просто нездібні осмислити долю письменника та його зрілу прозу. Це може зробити тільки глибокий знавець як творчості Гоголя, так і святовітчизняної літератури, що неодмінно в лоні Православної Церкви”. Так писав Д. Мережковський. Звичайно, це питання хвилювало дослідників творчості митця. Тож і мене зацікавило аскетичне життя Миколи Васильовича.
Із уроків літератури знаю, що життя Миколи Гоголя було спрямоване до Бога. Мати, Марія Іванівна, жінка побожна, дала обітницю перед чудотворним образом святителя Миколая: якщо буде в неї син, назвати його Миколою, – і священика просила молитися до тих пір, поки не повідомлять про народження й не попросять відслужити подячний молебень.
Серед предків Гоголя були люди духовного звання: прадід по батькові – священик; дід закінчив Київську Духовну Академію, а батько – Полтавську Духовну Семінарію.
Образ Божий запав у душу Гоголю ще в ранньому дитинстві. У листі до матері 1833 року він згадував: “Я просив Вас розповісти мені про Страшний Суд, і Ви мені, так добре, так зрозуміло, так зворушливо повідали про ті блага, що чекають людей за життя, і так разюче, так страшно описали вічні муки грішних, що це потрясло й в душі чутливість. Це заронило та провело згодом у мені найвищі думки”.
Першим сильним випробуванням у житті юного Миколи була смерть батька. “Я цей удар переніс із твердістю дійсного християнина… Благословляю тебе, священна віро! У тобі тільки я знаходжу джерело втіхи і втолюю свої печалі!.. Прилиньте так, як я прилинув до Всемогутнього”.
На мою думку, незвичайно важливою є для нас духовна спадщина М. В. Гоголя. “Гоголь, – за словами протоієрея С. Зеньковського, – перший пророк повернення до цілісної релігійної культури, пророк православної культури, він відчуває, як основну неправду сучасності, її відхід від Церкви, і основний шлях він бачить у поверненні до Церкви й перебудові всього життя в її дусі”.
Дуже показові роздуми Гоголя про піст в “Петербурзьких записках 1836 р.”: “Спокійний і грізний Великий Піст. Здається, чутно голос: “Стій, християнине, озирнися на життя своє”. На вулицях порожньо. Карет немає. Обличчя перехожого сповнене роздумів. Я люблю тебе, часе думи й молитви. Вільніше, обдуманіше потечуть мої думки… Як так швидко летить нічим не замінний наш час! Хто його кличе до себе? Великий Піст. Який спокійний, який відокремлений його уривок!”
Якщо брати повчальну сторону ранньої творчості Гоголя, то в ній є одна характерна риса: він хоче піднести людей до Бога шляхом виправлення їхніх недоліків і суспільних – тобто шляхом зовнішнім. Разом із тим, думаю, що друга половина життя й творчості письменника ознаменована спрямованістю його до викорінювання недоліків у собі самому – і таким чином, він іде шляхом внутрішнім. “Говорити й писати про вищі відчуття й рухи людини не можна за уявою, потрібно вкласти в собі самому хоча б невелику крупицю цього, – словом, потрібно зробитися кращим”. Так писав М. В. Гоголь у “Авторській сповіді”.
Умовно життя та творчість Гоголя можна розділити на два періоди – рубежем буде 1840 рік. Улітку 1840 р. Гоголь за кордоном пережив напади “нервового розладу”, “хворобливої туги” й не сподіваючись на одужання, він навіть написав духівницю. А потім настало “дивне зцілення”. Йому відкрився новий шлях. Настає постійне прагнення Гоголя до поліпшення в собі духовної людини та переважання релігійного напряму. В “Історії мого знайомства з Гоголем” Аксаков свідчить: “Нехай не подумають, що Гоголь змінював свої переконання, навпаки, із юнацьких років він залишався їм вірним. Але Гоголь ішов постійно вперед, його християнська віра ставала чистішою, високе значення мети письменника яснішим і суд над самим собою суворішим”.
У Гоголя поступово вироблялися аскетичні устремління. У квітні 1840 р. він писав: “Я ж тепер більше годжуся для монастиря, ніж для життя світського”.
У червні 1842 року Гоголь виїхав за кордон – і там релігійний настрій почав переважати в його житті. Г. П. Галаган, який жив із ним у Римі, згадував: “Гоголь здався мені вже тоді дуже побожним. Якось збиралися до російської церкви всі росіяни на всеношну. Я бачив, що й Гоголь увійшов, але потім утратив його з виду. Перед кінцем служби я вийшов у притвор і там у напівтемряві помітив Гоголя, що стояв у кутку на колінах із пониклою головою. При відомих молитвах він бив поклони”.
Щодо читання, то Гоголь брався за книги духовного змісту, в основному святовітчизняної літератури. Листи Гоголя цього періоду містять прохання прислати книги з богослов’я, історії Церкви, російської старовини. Друзі посилали йому творіння святих отців, працю святого Тихона Задонського, святого Димитрія Ростовського, єпископа Інокентія (Борисов), “Християнське читання”. Прислане Язиковим “Добротолюбіє” стало для Гоголя однією з настільних книг.
У січні 1845 року письменник жив у Парижі в графа О. П. Толстого. Про цей період він писав: “Жив внутрішньо, як у монастирі, і в надбавку до того, не пропустив майже жодної обідні в нашій церкві”.
Гоголь почав працювати над книгою “Роздуми про Божественну Літургію”, де органічно поєднуються богословська й художня сторони. Це один із кращих творів духовної прози XIX ст.
До часу подорожі письменника на Святу землю в лютому 1848 року перша редакція книги вже була закінчена. Потім Гоголь неодноразово повертався до рукопису, переробляв його, але видати так і не встиг. На відміну від другого тому “Мертвих душ”, який усі чекали, про “Роздуми” мало хто знав: Гоголь хотів випустити цю книгу без свого імені, невеликим форматом, пустити в продаж за дешевою ціною – зробити цей твір дійсно народним, доступним для навчання та користі всіх станів.
Уперше “Роздуми про Божественну Літургію” були видані в Санкт-Петербурзі в 1857 р. малим форматом, як того хотів Гоголь, при цьому не було виконано його друге бажання – про те, щоб видати їх без імені автора.
Із 1920 року впродовж семи десятиліть ця книга не перевидавалася, про неї знали тільки вузькі фахівці та біографи письменника. Маловідомими й сьогодні є духовні твори його: “Правило житія в світі”, “Світле воскресіння”, “Християнин іде вперед”, “Декілька слів про нашу Церкву й духівництво”. Дуже прикро, що ця праця Гоголя – справжня криниця духовної православної мудрості – до цих пір прихована. Дійсно, “в етичній області Гоголь був геніально обдарованим; йому призначено круто повернути всю тогочасну російську літературу від естетики до релігії, зрушити її зі шляху Пушкіна на шлях Достоєвського. Усі риси, характерні для “великої російської літератури”, що стала світовою, були визначені Гоголем: релігійно-етичний лад, її громадянськість і громадськість, її бойовий і практичний характер, пророчий пафос і месіанство. Із Гоголя починається широка дорога, світові простори”.
Досліджуючи аскетичне життя Гоголя, згадую слова Романа Віктюка, які дуже точно характеризують митця: “Унизу – провалля, угорі – небо. І якщо ти не роззираєшся навсібіч, а дивишся вгору, ти не впадеш ніколи. Тобі земля не страшна, оскільки в тебе є відчуття польоту”.
На жаль, сьогодні так жити дуже важко: розрахунку й грошам крила не потрібні… Та дзвін монет не приводить серце в стан живого трепету, не пробуджує душу. Адже тільки душа здатна бути тим мотором, що дає енергію для польоту, визначає його траєкторію та потужність крил. На жаль, у наш час крила стали ознакою падіння.
А який величний приклад для повчання дає нам життя й творчість М. В. Гоголя з його незрівнянним художнім даром і з прагненням до правди та до перетворення життя. Ні, я не пропоную вести аскетичний спосіб життя, просто варто так мислити й жити, щоб забезпечувати здоров’я та довголіття, позбавитися від заздрісності та дурних меж престижності, отримувати радість, оптимізм, упевненість у собі. Давайте тренувати, етично самовдосконалювати себе, а на прикладі аскетизму життя Гоголя вчімося розумної помірності у всьому.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)