Асептика і антисептика
Асептика, основоположником якої є Д. Лістер (1867), – це комплекс заходів, спрямованих на попередження потрапляння збудника інфекції в рану, органи хворого при операціях, під час лікувальних і діагностичних процедур.
Асептику застосовують для боротьби з екзогенної інфекцією, джерелами якої є хворі і бактеріоносії.
Асептика включає стерилізацію і збереження стерильності інструментів, перев’язувального матеріалу, операційної білизни, рукавичок і всього того, що приходить в зіткнення з раною, а також:
- Дезінфекцію рук хірурга; Операційного поля; Апаратури; Операційної та інших приміщень; Застосування спеціальної спецодягу, масок.
До заходів асептики відносяться також:
- Планування операційних; Систем вентиляції; Кондиціонування повітря.
Методи асептики застосовуються також на фармацевтичних і мікробіологічних виробництвах, у харчовій промисловості.
Антисептика – сукупність заходів, спрямованих на знищення мікробів у рані, патологічному вогнищі або організмі в цілому, на попередження або ліквідацію запального процесу.
Перші елементи антисептики були запропоновані І. Земмельвейнсом в 1847 році.
Антисептику проводять наступними методами:
- Механічними (видалення некротизованих тканин); Фізичними (дренування ран, введення тампонів, введення гігроскопічних пов’язок); Біологічними (використання протеолітичних ферментів для лізису нежиттєздатних клітин, застосування бактеріофагів і антибіотиків); Хімічними (застосування антисептиків) методами.
Антисептичні засоби вбивають або пригнічують ріст мікроорганізмів, що знаходяться в контакті з поверхнею шкірних покривів, слизових оболонок і дотичних з ними тканин (рани, порожнини тіла). Ці речовини повинні характеризуватися вираженим антимікробним ефектом, але не повинні володіти токсичними для макроорганізму властивостями (не повинні викликати пошкодження і значне роздратування тканин, не повинні затримувати регенераторні процеси і т. д.).
Поділ антимікробних засобів на антисептики і дезинфікуючі речовини в чомусь можна назвати умовним. Так, деякі антисептики (пероксид водню та ін.) в більш високих концентраціях можуть використовуватися для дезінфекції приміщень, білизни, посуду та ін. В той же час деякі дезінфектанти (хлорамін та ін.) в невисоких концентраціях застосовують для зрошення та промивання ран, обробки рук хірургів і т. д. В якості антисептиків використовують наступні групи сполук.
Йодовмісні сполуки мають широкий спектр антимікробної активності. Вони викликають коагуляцію білків мікроорганізмів і застосовуються тільки в якості антисептиків. Спиртовий розчин йоду (3-5%) використовують для обробки операційного поля, дрібних порізів і саден; розчин Люголя – для обробки слизових оболонок гортані і глотки. За останні роки велике поширення в медичній практиці отримали комплексні сполуки йоду з високомолекулярними ПАР (йодофори), які характеризуються:
- Високою бактерицидною і спороцидною активністю; Не володіють фарбувальними властивостями; Добре розчиняються у воді; Не подразнюють шкіру і не викликають алергічних реакцій (йодінол, йодонат, Йодовідон).
Ці препарати широко використовують для обробки операційного поля, лікування гнійних ран, трофічних виразок, опіків та ін.
Спирти. Як антисептичний засіб використовують 70% спирт для обробки рук хірурга.
Перманганат калію (0,04-0,5% розчини) застосовують для полоскань, промивань і спринцювань при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, в урологічній і гінекологічній практиці.
Барвники. У цю групу входять похідні трифенілметана (діамантовий зелений, метиленовий синій і ін.) і акридинові барвники (профлавін, аміноакрін). Їх використовують в основному як антисептичні засоби. Так, наприклад, діамантовий зелений застосовують для обробки шкірних покривів при невеликих травмах, порізах і піодерміях, метиленовий синій – для лікування циститів і уретритів.
Кислоти, луги та ефіри. Дія препаратів цієї групи пов’язана з різкою зміною рН середовища, вони надають несприятливу дію на більшість мікроорганізмів. Найчастіше застосовують:
- Борну (для полоскання порожнини рота і горла, промивання очей); Оцтову (володіє хорошою активністю щодо грамнегативних бактерій, особливо псевдомонад); Бензойну (характеризується антибактеріальним і фунгіцидним ефектом); Саліцилову (використовують у клініці шкірних хвороб для лікування дерматомікозів) кислоти.
З лугів найбільшого поширення набув 0,5% розчин аміаку, який використовується для обробки рук хірурга.
Фенол і близькі до нього речовини входять до складу березового дьогтю і іхтіолу, що призначаються для лікування інфікованих ран, пролежнів, опіків. Похідні фенолу (резорцин, хлорофіла, триклозан, тимол, салол) застосовують у вигляді мазей, водних і спиртових розчинів при лікуванні інфекційно-запальних захворювань в дерматології та хірургії.
Гексамін (метенамін) розщеплюється в кислому середовищі вогнища запалення із звільненням формальдегіду. Цей препарат застосовують всередину і внутрішньовенно для лікування захворювань сечовивідних шляхів, холециститів, менінгітів. До групи альдегідів відносяться також:
- Лізоформ (для спринцювань в гінекологічній практиці); Циміналь (для лікування трофічних виразок, опіків, пиодермий); Цимізоль (для лікування гнійних ран і пролежнів); Ципідол (для обробки уретри після випадкових статевих зв’язків).
Сполуки важких металів. Важкі метали викликають коагуляцію білків мікробної клітини. У зв’язку з акумуляцією в організмі ці сполуки рідко застосовуються в медичній практиці:
- Сполуки ртуті (тіомерсалом, солі фенілртуті) призначають при блефаритах і кон’юнктивітах; Нітрат срібла – при трахомі; протаргол і колларгол – при кон’юнктивітах, циститах, уретритах і для обробки гнійних ран; Окис цинку, пластир свинцевий, ксероформом – як антисептичні засоби при гнійно-запальних захворюваннях шкіри.
Сулема через високу токсичність в даний час для лікування хворих не Використовується.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)