Антропогенний період
Ми зараз живемо в четвертинному періоді. Інакше його наймають антропогенних, ерою людини. Це найкоротший період в історії Землі – йому навряд чи більше 3 млн. років. Для порівняння зазначимо, що вік Землі як планети оцінюється зараз в 4,5 млрд. років.
У геології багато невирішених проблем. Одна з них – визначення кордону між четвертинних і попереднім йому третинним періодом. Межі між геологічними періодами (або системами) зазвичай збігаються з великими змінами географічної оболонки, що змінюють образ Землі. Думки вчених про те, що вважати найважливішими подіями, розходяться. Відповідно пропонуються різні рівні для проведення нижньої межі четвертинного періоду.
У ході дискусії, яка триває вже понад 30 років, було запропоновано такі основні принципи визначення цієї межі :
1) початок сильного похолодання, що супроводжувався зміною всієї природної обстановки ;
2) поява оледенений рівнинних областей;
3) зміна фауни ссавців ;
4) зміна фауни молюсків ;
5) поява людини як соціальної істоти. Спробуємо розібратися в цій проблемі.
Перш за все, необхідно сказати, що протягом третинного періоду на поверхні нашої планети відбувалися дуже важливі події. У період потужного альпійського горотворення сформувалися найвищі складчасті гірські системи : Альпи, Кавказ, Гімалаї, Кордильєри. Тектонічні руху відзначалися і в межах більш стійких платформних областей. Протягом палеогену (65-25 млн. років тому) потужні глибинні розколи потрясали і Східну Африку – виник Східно – африканський рифт.
Періоду потужних Здіймання передував період настільки ж сильного прогинання земної кори. У палеогені на місці альпійської складчастої зони, що протягнулася від Піренеїв до Гімалаїв, існував величезний морський басейн – Тетіс. Море заливало прогнулися частини платформних областей : Східну, Південну і Центральну Європу, Північну Африку, Західну Сибір. Максимальних розмірів морі досягла близько 40 млн. років тому. Процес горотворення почався 40-20 млн. років тому. Рівень моря понизився. Середня висота суші зросла.
Протягом палеогену в північній півкулі переважав теплий і вологий клімат. У неогені (25-3 млн. років тому) клімат став значно холодніше і суші.
Тут ми підходимо до першої групи ознак, за якими пропонують проводити кордон четвертинного періоду. Ці ознаки пов’язані з похолоданням і появою оледенений. Тривалі проміжки часу, коли клімат на всій Землі був холодним і сухим, а значні простори суші покривав товстий панцир льодовиків, – характерна особливість четвертинного періоду. Не випадково його іноді називають льодовиковим періодом. Льодовикові періоди траплялися в історії Землі неодноразово. Сліди материкових зледенінь виявлені в шарах, що відносяться до карбону і пермі (300-250 млн. років), венду (680-650 млн. років), рифею (850-800 млн. років). Найдавніші льодовикові відкладення, виявлені на Землі, мають вік понад 2 млрд. років.
Причини материкових зледенінь ще не з’ясовані. Існує безліч гіпотез. Югославський учений М. Миланкович пояснював виникнення і зникнення оледенений коливаннями надходить на Землю сонячного тепла за рахунок періодичних змін деяких параметрів земної орбіти. Заледеніння пов’язують із загальним підйомом суші, з запиленістю атмосфери вулканічним попелом (і те й інше – результат альпійського горотворення). Ймовірно, всі названі, а також і багато інших, нам ще не відомі фактори діяли спільно, в результаті чого природні системи Землі включалися в особливий льодовиковий режим.
Вкрай важливо визначити час початку похолодання клімату. За даними міжнародних досліджень, що проводилися і останні роки в Антарктиці, площа льодовикового покриву в Антарктиді нині становить 14 млн. км2, об’єм – 24 млн. км3 (90 % обсягу всіх сучасних льодовиків). Підраховано, що якби всі льодовики Антарктиди розтанули, то рівень Світового океану повнився б на 55 м. Нові дані показують, що цей гігантський льодовиковий щит почав формуватися значно раніше, ніж припускали дослідники ще порівняно недавно. Льодовики гірничо – долинного типу в Західній Антарктиді стали утворюватися вже в еоцені (50-40 млн. років тому). Окремі льодовики досягали рівні моря. Валунний матеріал розносився айсбергами. Жебракові охолодженню південної півкулі сприяло відкриття протоки Дрейка. Внаслідок тектонічного опускання зник “міст”, що пов’язував Антарктиду з Південною Америкою. Утворилося Антарктична кругова течія. Це сталося приблизно 23 млн. років тому. Найбільш сильна перебудова природного середовища – поява покривних льодовиків і пов’язане з цим охолодження донних океанічних вод – відноситься до середнього міоцену (20-15 млн. років тому).
Дослідження в районі моря Росса показали, що заледеніння шельфу тут було 5,5-3,7 млн. років тому. Потім льодовики дещо скоротилися. Близько 2,6 млн. років тому знову стали збільшуватися, незабаром досягши сучасних розмірів.
Отримано дані про початок льодовикових явищ і в інших частинах земної кулі. Найбільш рання морена в Ісландії залягає поверх базальту, датованого 3,1 ± 0,1 млн. років тому. У цей час льодовики досягли рівні моря, моренний матеріал розносили айсберги. У морських відкладеннях Північної Атлантики, датованих цим часом, знаходять льодовиковий детрит. Близько 3 млн. років тому почалося зледеніння Скелястих гір у Північній Америці. Найдавніші тілліти (льодовикові відкладення) в горах Сьєрра – Невада (Каліфорнія, США) мають вік 2,7-3,1 млн. років тому. Ймовірно, цим же часом слід датувати найдавніше заледеніння Альп – бибер.
Таким чином, геологічні дані досить чітко показують, що протягом третинного періоду відбувалося наростаюче похолодання клімату, що супроводжувалося посиленням льодовикових явищ. Заледеніння Антарктиди почалося 50-40 млн. років тому, набуло значних розміри 20-15 млн. років тому, сучасного обсягу льодовики досягли близько 2,7 млн. років тому. Тоді ж, 3-2,7 млн. років тому, льодовики з’явилися в горах Північної Америки та Європи.
Подивимося, які зміни відбуваються в цей час в біосфері. Вимирають тварини, найбільш характерні для мезозойської ери : динозаври, іхтіозаври, пліозаври, літаючі ящери – і бурхливо розвиваються ссавці, спочатку представлені примітивними формами. Близько 50 млн. років тому з’явилися комахоїдні, гризуни, примати, хижі, копитні, китоподібні.
У третинному періоді настав розквіт покритонасінних рослин, 50-40 млн. років тому з’являється все більша кількість сучасних видів. Тепер вони переважають в рослинному покриві Землі.
Особливо помітні зміни в рослинному і тваринному світі відбуваються наприкінці третинного періоду. Про це свідчать дослідження морських і прибережно – морських відкладень. Ці відкладення містять рясну фауну : пластінчатожаберниє і черевоногі молюски, форамініфери, остракоди. З часом склад фауни в морських шарах змінювався. Це відбувалося в результаті еволюційного розвитку морських організмів і зміни навколишніх умов – морські організми дуже чуйно реагують па зміна глибини, солоності і температури морської води. Розчленування і датування позднеетретічних відкладень, зокрема на півдні і південному сході Європи, проводилися у великій мірі на підставі вивчення видового складу та екології морських організмів. На підставі цих же даних були зроблені висновки щодо змін клімату.