Антропогенне забруднення навколишнього середовища
Забруднення навколишнього середовища людиною має тривалу історію. Ще жителі Древнього Риму скаржилися на забрудненість вод річки Тібр. Уже в середні століття з’явилися закони про охорону навколишнього середовища. Перший закон був прийнятий в 1273 англійським королем Едуардом I. Заборонялося опалювати оселі Лондона кам’яним вугіллям. За порушення цього закону – едикту покладалася страта. При королеві Едуардові III в 1338 англійський парламент прийняв закон, що забороняє звалювати сміття в Темзу. На початку XV в. подібний указ видав французький король відносно Сени. А згідно з указом Петра I покаранню піддавалися всі ті, хто звалював сміття в Неву.
Головне джерело забруднення – повернення в природу тієї величезної маси відходів, які утворюються в процесі виробництва і споживання людського суспільства. У 1970 р вони склали 40 млрд т, а до кінця XX століття – 100 млрд т відходів.
Слід розрізняти кількісні та якісні забруднення. Кількісне забруднення виникає в результаті повернення в навколишнє середовище тих речовин і сполук, які зустрічаються в природі (наприклад, залізо та інші метали). Якісне забруднення навколишнього середовища пов’язане з надходженням в неї невідомих природі речовин і з’єднань.
Забруднення літосфери (грунтового покриву) відбувається в результаті промислової, будівельної та сільськогосподарської діяльності. Головні забруднювачі – це метали, добрива, отрутохімікати, радіоактивні речовини, накопичення побутового сміття. Не випадково на Заході наш час називають “сміттєвої цивілізацією”. Наприклад, у Німеччині в рік викидається 30 млн т відходів. Якби цим сміттям наповнити поїзд, то його довжина склала б 12 500 км – це відстань від Німеччини до Центральної Африки. Тільки кухонні відходи утворюють 50% сміття. Кожен громадянин США за рік викидає близько 80 кг паперу, 250 металевих банок з-під напоїв, 400 пляшок; на кожного москвича доводиться 300-350 кг сміття на рік.
Забруднення гідросфери відбувається а результаті скидання в річки, озера і моря промислових, сільськогосподарських і побутових стічних вод. До числа сильно забруднених відносяться багато ріки – Сена, Темза, Тібр, Міссісіпі, Огайо, Волга, Дніпро, Дністер, Дунай, Рейн, Ніл, Ганг і ін. Зростає і забруднення Світового океану, “здоров’ю” якого загрожують одночасно з узбережжя, з поверхні, з дна, з річок і атмосфери. Найбільш забруднені внутрішні та окраїнні моря – Средіземное, Північне, Ірландське, Балтійське, Чорне, Азовське, Японське; Яванське, Карибське, а також Біскайський, Перська, Мексиканський і Гвінейський затоки.
Середземне море – колиска кількох великих цивілізацій, на його берегах розташовані 260 портів, 18 країн, живуть 130 млн чоловік. Середземне море – одна з головних зон світового судноплавства, в ньому одночасно перебувають 2500 суден далекого плавання і 5000 каботажних (флот прибережного плавання). За його трасах щорічно проходить 300-350 млн т нафти. В результаті цього Середземне море перетворилося на головну “помийну яму” Європи.
Але особливу небезпеку для океану представляє нафтове забруднення (1/3 всієї поверхні Океану покрита нафтовою плівкою). Особливо забруднений Атлантичний океан.
Забруднення атмосфери відбувається в результаті роботи промисловості, транспорту, а також різних топок. Основні забруднювачі атмосфери – окис вуглецю (СО) і сірчистий газ (SO), що утворюються, перш за все, при спалюванні мінерального палива, а також оксиди сірки, азоту, фосфору; свинець, ртуть, алюміній та ін. метали.
Сірчистий газ служить джерелом так званих кислотних дощів, які широко поширені в Європі та Північній Америці. Кислотні опади знижують врожайність, гублять ліси та іншу рослинність, знищують життя в прісних водоймах, руйнують будівлі, негативно позначаються на здоров’ї людей. У багатьох країнах Західної Європи відбувається катастрофічна загибель лісів через викид в атмосферу діоксиду вуглецю (СО). Такі викиди загрожують людству так званим парниковим ефектом і глобальним потеплінням клімату. Вплив кислотних опадів не витримує навіть камінь. Наприклад, Афінський акрополь за останні десятиліття зруйнувався більше, ніж за попередні тисячі років свого існування, або Кельнський собор (Dom) за останні 50 років постраждав більше, ніж за століття з часу його заснування (I століття). Циркуляційні процеси в атмосфері призвели до того, що проблема її забруднення набула глобального характеру.
Багатьом економічно розвиненим країнам не вистачає повітря в своїх кордонах. США “позичає” із суміжних територій до 40% повітря. Території Північної півкулі є очисниками забрудненого повітря, що йде з індустріальних і високоурбанізірованних країн і районів.
Використання природних ресурсів має бути раціональним. Це передбачає єдність економічної, соціальної та екологічної ефективності. Нетоварна економіка, де не діє закон вартості і немає плати за природні ресурси, призводить до волюнтаризму у відносинах з природою. Природа країни руйнується, а природні ресурси використовуються хижацьки.
Природоохоронна діяльність та екологічна політика стала енергійно проводитися з 70-80-х рр. XX ст. більшістю розвинених країн. Були створені спеціальні міністерства та інші державні органи, були прийняті строгі природоохоронні закони, введені системи штрафів (за принципом “платить той, хто забруднює”). З’явилися масові рухи громадськості на захист навколишнього середовища, з’явилися партії “Зелених” і різні громадські організації, наприклад “Грінпіс”. В результаті в 80-90-х рр. забруднення навколишнього середовища в ряді ВІС стало зменшуватися, хоча в багатьох РС, включаючи і Росію, воно як і раніше залишається загрозливим. Наприклад, у Росії виділяються 16 критичних екологічних районів, які в сукупності займають 15% території країни. Серед них переважають промислово-міські агломерації, але є також рекреаційні та сільськогосподарські та райони. З 1972 р діє конвенція ЮНЕСКО з охорони Всесвітньої культурної і природної спадщини. Наприклад, в Росії вже більше 12 об’єктів (Московський Кремль, Червона Площа, історичні пам’ятники Санкт-Петербурга, Новгорода, Володимиро-Суздальської землі, Кижи, ТПУ, ТГУ).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)