Антарктичні води океанів
Південні кордони Індійського, Тихого і Атлантичного океанів проходять по береговій лінії найхолоднішого материка – Антарктиди, що розкинувся навколо південного полюса нашої планети. На всьому протязі берегової лінії цього материка мало позначених географами морів, лише великі моря Росса і Беллінсгаузена, що належать басейну Тихого океану, та море Уедделла – частина Атлантики.
Можна відзначити такі “непоказні”, у тому сенсі, що не яскраво виражені береговою лінією, моря, як Амундсена, Лазарева, Рісер Ларсена, Космонавтів. Басейн Індійського океану “володіє” біля узбережжя південного материка лише невеликим морем Співдружності і не мають вираженої географічної прив’язки морями Дейвіса, Моусона і Дюрвіля, які, втім, позначені не на всіх географічних картах, як моря.
Межі цих морів, за винятком кордону з материком, умовні. Шельфових зона Антарктиди представлена шельфовими льодовиками, що є продовженням льодовикового покриву суші. Ці льодовики простягаються далеко від берегової лінії і досягають товщини в кілька сотень метрів. Поступово їх кромка стає тоншою, відривається від дна і від шельфового льодовика відколюються величезні брили льоду, які спливають на поверхню океану у вигляді численних в цих краях айсбергів.
Клімат цих місць надзвичайно суворий. Досить сказати, що на території радянської антарктичної наукової станції Схід в 1983 році була зареєстрована найнижча температура на Землі за всю історію метеорологічних вимірювань – -89,2 град. С. Всі зимові місяці температура повітря тут не перевищує -60 град. С, влітку – -30 град. С. Лише на узбережжі значно тепліше через масивів океанської води. Влітку тут іноді навіть “жарко” – до 0 град. С.
Кілька слів про “битві” географів з приводу того, щоб вважати води, які омивають узбережжя Антарктиди окремим океаном. Суперечка географів різних країн з цього питання ведеться давно, чи не затихаючи і в наші дні. У багатьох джерелах інформації можна зустріти такий термін, як Південний океан, який, тим не менш, офіційно поки не затверджений.
Прихильники теорії відособленості океанічної акваторії поблизу Антарктиди засновують свої доводи на тому, що південні частини трьох океанів не мають між собою природних кордонів, які є умовними. Крім цього, кліматичні умови у всіх трьох океанах біля берегів Антарктиди абсолютно однакові і їх води перемішує загальний перебіг Західних Вітрів, що циркулює в цих краях по колу.
Противники ж теорії відособленості Південного океану аргументують свою позицію тим, що у нього неможливо буде виділити чітку північний кордон, а пропозиція вважати розділом кордон течії Західних Вітрів вважають недоцільним, оскільки океанічна течія дуже мінливо і нестійко, відхиляючись то на північ, то на південь. Сучасні російські географи взяли термін “Південний океан” для позначення прилеглих до Антарктиді вод. Однак як географічний об’єкт – п’ятий океан планети – Південний океан не розглядається. Думаю, що нам теж слід дотримуватися прийнятої точки зору, проте статтю про флору і фауну південній частині трьох океанів можна об’єднати в одне оповідання, оскільки життєві форми у всіх районах океанів, прилеглих до Антарктиді, абсолютно схожі.
Пінгвіни в Антарктиці
Життя тут починається з мікроорганізмів – одноклітинних водоростей, які представлені, в основному, діатомеямі.
Для фітопланктону тут – справжній рай, незважаючи на те, що температура води майже ніколи не буває вище 0 град. С. Течії тут відмінно перемішують воду, подаючи з глибини у верхні шари мінерали і мікроелементи з нижніх шарів. Холодна вода добре насичується газами, в ній багато розчиненого кисню та азоту, а також інших елементів і газоподібних речовин з повітря. Все це створює сприятливі умови для процвітання мікроорганізмів. Досить сказати, що маса фітопланктону, вироблена на 1 га площі антарктичних морів, у кілька разів перевищує масу рослин, вирощуваних на найродючішою ріллі такої ж площі. Фітопланктоном харчується зоопланктон, у тому числі криль.
Це дрібні істоти, що нагадують креветок, різні за формою, розмірами, і в своїй масі звані крилем. Кріля в холодних водах Антарктики буває дуже багато. В період його розмноження навіть вода забарвлюється в червоний колір на кілька сотень метрів у глибину через щільність скупчення тел цих тварин, що мають рожевий колір тіла.
Кріль – найважливіша складова харчового ланцюжка Світового океану. Їм харчуються риби, безхребетні, які тут представлені численними кальмарами, навіть гігантськими спрутами, ластоногі (тюлені-крабоїди, тюлені Уедделла, тюлені Росса, морські леопарди, морські слони і ін.), Кити і морські пернаті.
У Південний океан на відгодівлю заходять багато видів китоподібних: кити-полосатики (фінвали, сейвали, горбачі, малі полосатики, сині кити). Зубаті кити – кашалоти і касатки полюють на рибу і кальмарів. Касатки часто нападають і на більш велику здобич – ластоногих, пінгвінів. Це – колективні ссавці, що утворюють зграї, тому вони не бояться нападати навіть на невеликих китів, якщо ті хворі або на молодняк, що відстав від батьків. Кашалоти ж відрізняються здатністю до глибоких занурень – вони здатні пірнати на глибину в 1000 м, оскільки можуть досить довго обходитися без повітря. На глибині їх здобиччю часто стають великі кальмари – спрути, про сутичках з якими свідчать характерні рани на тілах кашалотів і не встигли перетравитися останки кальмарів у їхніх шлунках.
Дуже багатий рибний світ вод Антарктики. Сприятливі умови харчування сприяють залученню в ці місця багатьох риб. Риби тут значно більше, ніж у холодних північних морях, тому багато країн світу, в т. ч. і Росія ведуть тут промисловий лов. Видовий склад риб тут відрізняється від Арктичного. У цих місцях ви не зустрінете оселедцевих, тріскових, які складають основу північного рибного промислу. Основою рибної промисловий фауни тут є нототенійових (мармурова нототенія, антарктичний широколобика, антарктичний кликач та ін.), Загону окунеподібних, які представлені у водах Південного океану 50 видами. Вище течії Північних Вєтров ці риби не зустрічаються. До нототеній відносяться такі види, як антарктичний бичок, трематом-гонець, черноперка.
Цікаво, що в крові цих риб виявлено речовину, що нагадує за властивостями автомобільний антифриз, тому кров не замерзає навіть при негативних температурах.
У частині пристосованості до суворих умов існування цікава і риба білокровка, у якої прозора кров через дуже малого вмісту еритроцитів, що є носієм гемоглобіну. Гемоглобін негативно реагує на низькі температури, роблячи кров в’язкою, що ускладнює кровообіг. Мала кількість гемоглобіну в крові белокровок компенсується більш інтенсивним кровообігом, що дозволяє поставляти більше кисню тканинам та органам навіть при дуже низькому рівні гемоглобіну. Крім того, ці риби здатні поглинати кисень з води не тільки зябрами, але і поверхнею шкіри.
Серед мешкають в Південному океані пернатих слід відзначити таких, як мандрівний альбатрос, гігантський буревісник, великий поморник, сніжний буревісник, качурки і, звичайно ж, пінгвіни. Пінгвінів тут безліч і представлені вони декількома видами: королівський, антарктичний, субантарктичний, імператорський, пінгвін Аделі.
Акули уникають холодних вод Південного океану, для них тут дуже холодно. Лише мешканка північних морів – полярна акула змогла б себе тут почувати цілком комфортно. Але про те, що хто-небудь бачив цих риб у прибережних водах Антарктиди, ніде не згадується.
Антарктичні води океанів
Тим не менш, можна сказати з упевненістю, що акули живуть в холодних водах Південного океану. Якщо не вважати багатокілометрових глибин, то води Арктики і поблизу Антарктиди – самі маловивчені райони Світового океану. Але деякі свідоцтва проживання акул в цих місцях є. Так, століття тому, біля узбережжя острова Маккуорі (між Австралією і Антарктидою), було виявлено тіло акули довжиною 2,5 метра і належала сімейству колючих акул. Вигляд був невідомим науці, і акула отримала назву полярна акула Уїтлі (Somniosus antarcticus Whitley).
Дивовижну здатність акул проникати у найнесприятливіші для життя місця в океані підтверджує і такий факт. У середині минулого століття вчені здійснювали занурення на батисфері біля західних берегів Африки. Глибина занурення перевищувала 4000 м. І перше, що вихопив промінь прожектора з кромішній пітьми безодні – тіло 2-метрової акули з незвичайно великими очима. Вчені неодноразово здійснювали занурення в цих місцях, і, за їхніми словами, щоразу їм зустрічалися акули, іноді по кілька особин за занурення. Це говорить про їхню здатність пристосовуватися до самих різних умов існування.
Цілком здатні заходити за пояс течії Західних Вітрів такі види, як оселедцева акула, ареал якої простягається південніше Африки, лисяча акула, гігантська акула. На жаль, достовірної інформації з цього питання немає.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)