Home ⇒ 👍Конспекти уроків ⇒ АНДРІЙ МАЛИШКО. ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ І ЙОГО ПІСНІ, ЩО СТАЛИ НАРОДНИМИ. “ПІСНЯ ПРО РУШНИК”

АНДРІЙ МАЛИШКО. ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ І ЙОГО ПІСНІ, ЩО СТАЛИ НАРОДНИМИ. “ПІСНЯ ПРО РУШНИК”

Мета:

– навчальна: подати інформацію про основні етапи життя А. Малишка та про його пісні, навчати визначати й коментувати основні мотиви віршів, роль художніх засобів у них та символічність образів;

– розвивальна: розвивати вміння виразно й вдумливо читати поезії, коментувати їхній зміст, висловлюючи власну думку про порушену проблему;

– виховна: прищеплювати любов до поезії, розвивати естетичні смаки, виховувати повагу до українських майстрів слова.

Обладнання: підручник, портрет А. Малишка, аудіозапис “Пісні про рушник”.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

ІІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

IV. ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

Навчальна лекція

Життя Андрія Малишка нагадує вишитий український рушник, який мати дала йому, проводжаючи на фронт. У ньому також тісно переплелись радість і смуток, щастя і біль, ніжність та сила духу. Усе це формувало характер справжнього чоловіка. А що вплинуло на становлення Малишка як письменника, поета від Бога, творчої людини?

Найщасливіша пора для людини – дитинство. Поруч – рідні люди, навколо – безліч нового, цікавого, непізнаного. Відкривай, досліджуй, черпай з криниці життя знання про Всесвіт. За розповідями друзів та рідних, це був хлопчик невисокого зросту, міцної статури, з темно-русим волоссям, високим чолом і “монгольськими очима”. Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра. У вісім років разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, у якій він носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть відмовлявся від обіду. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадувала сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім отримати собі… Мешкала родина у невеличкій садибі на околиці села Обухів. Вони ніколи не були кріпаками, а належали до козацького роду. Їх знали як вправних чоботарів. Цим ремеслом прославився дід Микита і три його сини. Сім’я Самійла Малишка, у якій народився майбутній поет, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Батько був кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая. Разом з тим він славився як справжній швець-віртуоз – Самійло Микитович. Виготовлені ним “чорнобривці” – дівочі чобітки з фарбованої шкіри, швидко розкуповували люди. Батько не хотів, щоб син учився. У хвилини, коли синові було дуже важко, казав: “Ні, краще вже чоботи шити”. Навіть побив на синові свій чоботарський пояс, щоб відрадити його від науки. Але це не допомогло.

Хата і подвір’я, де минули дитинство і юність поета А. С. Малишка, з 1991 року почали називатися Садибою-музеєм родини Малишків. “Так, я тут жив, отут я походив”,- цими словами, викарбуваними на бронзовому рушнику, зустрічає відвідувачів музей.

1927 р., закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київського медичного училища, однак уже тоді в юнаковій душі жив потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Дізнавшись про додатковий набір в Інститут народної освіти, він вирішив скласти екзамени. На диво, склав їх успішно, після чого його зарахували на літературний факультет, де Андрій потрапив під опіку Максима Рильського, який викладав та вів літературну студію. У 1930 році юнак надрукував перші вірші в літературних журналах “Молодий більшовик” та “Глобус”. Закінчивши 1932 р. Київський інститут, викладає літературу. із 1934 р. по 1935 р. служить у армії, а потім працює в Харкові журналістом.

“Пісня про рушник” отримала найвищий статус – стала народною, як і багато інших (“Київський вальс”, “Ми підем, де трави похилі”, “Вчителька”, “Стежина”). Вона – ніби візитна картка України. Рушники, як традиційна прикраса житла, як предмет побуту та обрядовості, здавна були дуже поширені в Україні. Від сивої давнини й до наших днів, у радості й горі вони були і є невід’ємною частиною нашого життя та побуту. історичні довідки, фольклорні джерела переконливо свідчать, що ткацьке і вишивальне мистецтво вважається найбільш давнім, поширеним видом народної творчості.

Народні рушники мали цілу низку обрядових призначень у багатьох моментах життя людини: в проводах у далеку путь, під час закладання нового будинку, під час зустрічі почесних гостей, на новосіллі. Звичай подавати хліб-сіль на рушнику й досі побутує в нас.

Прослуховування аудіозапису “Пісні про рушник”

Виразне читання твору

Бесіда за змістом прочитаного

– Що таке пісня? Які пісні вам відомі?

– Яка тема твору? Яка головна думка “Пісні про рушник”?

– Назвіть символічні образи поезії.

Робота з таблицею

Образи	Характеристика	Художні засоби творення
Мати	Працьовита, турботлива (“Рідна мати моя, ти ночей недоспала…”) Майстриня, чутлива до краси (“І рушник вишиваний на щастя дала”, “Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї”) Красива, вірна, вразлива, добра, ласкава (“І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої”)	Звертання, епітет “рідна”, метафора “цвіте доріжка”, епітети
Лірич Ний Герой	Люблячий, уважний син (“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов”, “Рідна мати моя”) Чутливий до краси, поетичний, вразливий (“Я візьму той рушник, простелю, наче долю, в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров”)	Епітети, перерахування, багатосполучниковість, порівняння, метафора
Рушник	Символ долі, щастя, материнської любові; естетично довершений (“.на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов’їні гаї”)	Символ, Епітети, Метафора