Андре Агассі
Стати тенісистом Андре Агассі був просто зобов’язаний. А все тому, що так вирішив його батько, Ману Агассі, причому ще в далекому 1942 році, задовго до появи на світ прославив його нащадка. Ні, Ману (син торговця килимами, вірменина за національністю) ніколи не світила кар’єра тенісиста, проте сама гра настільки захопила його, що буквально стала ідеєю фікс. Якось в Тегерані, будучи ще дитиною, Ману, згодом змінив ім’я на більш популярне в Америці – Майк, загравшись, випадково вліз на дерево, що знаходиться поруч з особняком військової місії США, і, глянувши вниз, був вражений невідомої йому досі грою. Його погляду постали дві чарівні дівчата, одягнені в біле; вони захоплено перекидали ракетками маленький м’ячик через сітку. Ця незнайома для Ману гра настільки потрясла хлопчика, що він, не втримавшись, впав прямо на розлініяний майданчик, яка, як він дізнався згодом, називалася “корт”. Цей випадок і став початком тенісних безумств тоді ще юного майбутнього батька відомого спортсмена.
Проте, Ману не прагнув присвятити своє життя тенісу. Він розумів, що в Тегерані неможливо вижити, граючи в цю, нехай і дивно прекрасну, гру. Тому свій вибір він зупинив на набагато більш підходящої в тодішніх умовах грі – боксі. І як виявилося, розрахунок був вірний. Молодий Андре Агассі, завдяки боксерським навичкам, зміг дати відсіч горопашним грабіжникам, увірвалися в його будинок. Вони не тільки не змогли нічим поживитися, але ще і втекли зі зламаними щелепами.
Андре Агассі ж продовжував наполегливо тренуватися, і незабаром йому вдалося досягти бажаного – він виграв чемпіонат Ірану. Попереду його чекала Олімпіада в Лондоні. Невідомість манила і трохи лякала. Але Андре Агассі був безстрашний. Лондон зустрів спортсмена цілком дружелюбно, що допомогло Ману гідно представити свою країну. Андре Агассі дійшов до чвертьфіналу, де йому завдав поразки майбутній чемпіон Ласло Папп. І все ж Ману був щасливий – він знову “зустрівся” з грою своєї мрії – тенісом.
У Лондоні в цей же час проходив Вімблдонський тенісний турнір, який викликав у Андре Агассі почуття ностальгії. Він остаточно переконався в тому, що теніс – це його майбутнє. А ось гельсінська Олімпіада 1952 не принесла бажаного; Ману був розтрощений вже у другому колі, та й заповітна зустріч з тенісом так і не відбулася, так як Андре Агассі не вдалося розшукати жодного корту.
Незабаром Андре Агассі доводиться бігти з Ірану. Черговий переворот в країні став для багатьох друзів Ману по олімпійській команді “дверима” в шахський в’язницю. Однак Андре Агассі зумів уникнути цієї долі. Його шлях лежав в “країну волі” – Америку. І незабаром він став повноправним громадянином цієї країни – у нього були в Чикаго родичі, та й гроші у нього водилися. Робота теж не стала для Андре Агассі якийсь нездійсненною мрією. Дуже швидко він знайшов себе все в тому ж боксерському справі. Тільки тепер це не були чесні спортивні бої за збірну країни, а мафіозні гри – “чорний тоталізатор”. Андре Агассі навіть довелося кілька разів спеціально програвати свідомо слабкому супернику. Тут вже головну роль грали гроші. Беручи участь в таких боях, Ману познайомився з багатьма гангстерами, деякі з яких навіть стали його покровителями. Однак 1958 став переломним для Андре Агассі і його мафіозних дружків – більшість з них були вбиті в гангстерської війни. Це і стало причиною того, що гангстерський синдикат знайшов для себе нове місце проживання – Лас-Вегас. Туди ж направив свої стопи і Майк Агассі. Йому відразу ж було знайдено тепле містечко помічника генерального менеджера готелю “Цезар-палас”, яке Майк без коливань поміняв на посаду директора тенісного клубу.
До того часу Андре Агассі встиг обзавестися сім’єю – він одружився на Бетті Джоунс, тихої, непомітної касирці. Майку дуже хотілося, щоб у нього народився син, який зміг би реалізувати мрії свого батька. Проте доля подарувала йому двох дівчаток, а потім народився син Філ, у якого, на жаль, виявився вроджений порок серця. І все ж Майк не сумував. Йому прийшла в голову ідея зняти на місяць котедж на Гаваях. Це ідея принесла плоди, або, скоріше, довгоочікуваний плід – 29 квітня 1970 з’явився на світ Андре Агассі.
З самого народження Андре Агассі був оточений тенісної символікою. Бетті, зайшовши в дитячу кімнату свого сина, була просто вражена фантазією чоловіка: стіни своїм кольором нагадували тенісну галявину, а ліжко для немовляти була в “оточенні” портретів відомих тенісистів. До того ж іграшок у Андре в дитинстві просто не було – в його світі існували тільки тенісні м’ячики і ракетки. Батько дуже рано почав привчати свого сина до обожненої ним самим, Майком, грі. Тобто практично з пелюшок. Вже у трирічному віці Андре передбачали також чотиригодинна тренування, при цьому він був зобов’язаний зробити не менше 800 ударів по м’ячу. Збільшуючи навантаження, Майк зумів досягти того, що через два роки Андре набивав по 4000 ударів, роблячи це тільки за ранкове тренування, що тривала дві години. Вже в п’ять з половиною років молодший Агассі брав участь у чемпіонаті Лас-Вегаса серед дітей. Рівних йому, природно, не було, тому що діти в такому віці тільки осягають ази тенісу, а юний Андре займався цим видом спорту з пелюшок.
На жаль, молодший Агассі абсолютно не прагнув допомагати будинку по господарству, і в цьому його повністю підтримував батько, який мріяв про зоряну славу свого сина. Та й школа відштовхувала юного тенісиста; батько і тут був його першим захисником.
Незабаром Майк зрозумів, що його син перевершив усіх юних тенісистів в Лас-Вегасі, і вирішив відправитися на підкорення Палм-Спрингса, сподіваючись завоювати титул чемпіона штату Каліфорнія. Тон, яким він зажадав включити його сина до складу учасників турніру, покоробив членів оргкомітету, однак Агассі-молодший був допущений до участі в чемпіонаті. Майк не прогадав, “поставивши” на свого сина. Але яке ж було його розчарування, коли Андре Агассі програв у фіналі невідомому полугреку… Піту Сампрасу. З того часу почалося саме гучне протистояння двох абсолютно різних не тільки тенісистів, а й людей: епатаж і благопристойність, невгамовність і академічність.
Ця поразка відкрило очі старшому Агассі на те, що Андре Агассі потрібно хороший фахівець для продовження тенісної кар’єри. У підсумку амбітний папаша зупинився на академії Ніка Боллетьєрі, яка була розташована у Флориді.
У січні 1984 року нічний дзвінок розбудив відомого наставника, і незабаром він прийняв до лав своєї академії зоряного хлопчика Андре Агассі. До речі, Агассі-старший “виторгував” у Боллетьері величезну знижку для свого нащадка – з 3000 до 800 доларів на місяць. До того ж Майку вдалося домогтися виключення з програми всіх предметів, які не мали відношення до тенісу.
Андре Агассі ніколи не вважався зразковим хлопчиком, і в академії він ще раз продемонстрував це. Його аж ніяк не залучали виснажливі тренування і різні заняття, адже він був зіркою – так вселив йому тато. Все в Андре видавало епатажного хлопчика: зачіска, яскрава, кричуща одяг, поведінку… До того ж його кімнату прикрашав величезний портрет напівоголеної Брук Шилдс.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)