Анатомічні механізми статики і динаміки
Аналіз анатомо-фізіологічних особливостей опорно-рухового апарату на основі законів механіки має велике прикладне значення і становить предмет особливої науки – біомеханіки. Дані останньої використовуються для раціоналізації трудових рухів, враховуються в практиці фізичного виховання і в спортивному тренуванні. Так, при вивченні структури рухів враховуються, що в будь-якому русі беруть участь не всі, а лише певні групи м’язів (рис. 1.66). Ці дані служать основою для лікувальної фізкультури та конструювання протезів. Загальний центр ваги тіла (рис. 1.67) під час вільного стояння у чоловіків зазвичай припадає на 1,5 см ззаду від передньонижні краю тіла V поперекового хребця, а у жінок – на 0,5 см спереду від передньонижні краю тіла I крижового хребця і на 3 см нижче, ніж у чоловіків.
Положення центра ваги залежить від фізичних особливостей людини – її постави, статури, статевих та вікових відмінностей (розвитку мускулатури, масивності кістяка, жироотложения та ін.). У дітей центр ваги розташовується вище, ніж у дорослих; у важкоатлетів нижче, ніж у гімнастів, і т. д. Тіло тим стійкіше, чим нижче розташований центр його ваги. Чим довше ноги, тим вище центр тяжіння і менш стійко тіло, тому відношення їх довжини до тулуба має певне значення при рухах, які пов’язані з відкиданням (хитанням) тулуба назад.
Перпендикуляр, опущений з центра ваги, так звана вертикаль тяжкості, проектується на площу опори, якою є підошовна поверхню обох стоп і розташоване між ними простір.
Площа опори збільшується при раздвіганіі стоп. Рівновага людського тіла, підкоряючись законам фізики, тим стійкіше, чим більше ця площа і чим центральніше в її межах проектується вертикаль тяжкості. Рівновага порушується відразу ж, як тільки ця вертикаль виноситься за межі площі опори.
Тіло людини не монолітне ціле: воно складається з окремих рухомо з’єднаних ланок. Збереження ним рівноваги пов’язано з особливостями будови, що забезпечують взаємне зміцнення цих ланок. Для утримання тіла у вертикальному положенні головне значення мають скелет і м’язи, які протидіють силі тяжіння. З’єднання ланок тіла, в основному суглоби, такі, що сила тяжіння діє на їх фронтальні осі і викликає згинання або розгинання частин тіла. Протидіють цій силі механізми діють на ті ж осі, але в протилежному напрямку.
Положення людського тіла може бути статичним або динамічним. До першого належать, наприклад, положення стоячи і сидячи, до другого – ходьба, біг, стрибок і т. д. В обох положеннях тілу властива певна поза, або постава.
Постава. Кожній людині властива специфічна для нього постава, або поза, тобто положення тіла під час стояння, сидіння, ходьби і роботи. Постава висловлює врівноваженість тіла в навколишньому його середовищі і зазвичай підтримується статичної роботою м’язів. Анатомічну основу постави складають форма хребта і грудної клітки і ступінь розвиненості різних м’язових груп тулуба. Постава не меншою мірою обумовлена також і функціональними чинниками – тонусом мускулатури і станом нервової системи. Усе разом узяте і визначає положення голови, плечового пояса, рук, тулуба, тазу і ніг. Постава так само характеризує індивідуальність дорослої людини, як наприклад тембр голосу або почерк. Зупинимося на двох крайніх типах постав: правильної і поганий.
При правильній, або стрункою, поставі фізіологічні вигини хребта мають рівномірно-хвилеподібний вигляд. Голова тримається прямо або злегка відкинутою назад, тулуб вертикально. Груди кілька виступає над животом (рис. 1.68, А). Плечі розгорнуті і знаходяться на рівній висоті, плечовий пояс помірно опущений, руки вільно звисають уздовж тулуба. Ноги випрямлені в колінах, п’яти зближені, а шкарпетки розгорнуті.
При поганій поставі голова висунута; шийні м’язи перенапружені. Поперековий лордоз і грудний кіфоз сильней підкреслені (кругла спина). Живіт виступає, а груди западає (рис. 1.68, Б). Плечі висуваються вперед. Ноги розігнуті в колінних суглобах. Постава відноситься до вроджених ознаками людини. Вона являє собою своєрідний навик, тобто певне поєднання умовних рефлексів, що підтримують звичне положення тіла. Людина зберігає властиву йому позу без свідомого напруги тих чи інших м’язових груп. Постава починає формуватися з дитячих років і протягом життя змінюється під впливом навколишнього оточення. Правильна постава має велике фізіологічне значення, вона необхідна для правильного розвитку. Благопріятствуя діяльності всього організму, і особливо внутрішніх органів – легень і серця, правильна постава забезпечує підвищення працездатності. Погана постава порушує нормальний розвиток організму, зменшує працездатність. Фізичне виховання дуже важливо в середньому шкільному віці. Основну роль при цьому відіграють рівномірний вправу і гармонійний розвиток всіх м’язових груп. До 18 років постава стабілізується, після чого виправлення її недоліків вдається вже насилу.
Можливість порушення у дітей правильної постави має певні анатомо-функціональні передумови. Статичні м’язи у дитини розвиваються і зростають повільніше динамічних, тому дітям важче, ніж дорослим, тривало зберігати правильне положення тіла при стоянні або сидінні, наприклад під час уроків. Швидко стомлюючись, діти несвідомо прагнуть звільнити від навантаження ті чи інші групи м’язів тулуба. Це легко перетворюється в звичку і веде спочатку до порушення постави, а потім – до ослаблення м’язів спини і викривлення зростаючого і тому податливого до деформації хребта. Тривале сидіння в класі стомлює нервову систему, послаблює м’язи спини і може викликати порушення у розвитку хребта. Керуючись віковими анатомо-фізіологічними особливостями опорно-рухового апарату, необхідно попереджати появу порушень постави шляхом застосування різних комплексів вправ для м’язів. Введення уроків праці вже в молодших класах, безсумнівно, позитивно позначиться на поставі школярів. Слід враховувати, що не за віком підібрані фізичні вправи або безконтрольне захоплення спортом ведуть до шкідливих перевантажень організму, тим більше, що у підлітків відбувається відставання в рості м’язової системи від скелета, а серця – від опорно-рухового апарату.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)