Анархізм
У перекладі з грецької мови термін “anarchia” означає “безвладдя”. Анархізм – суспільно-політична течія, яка проголошує своєю метою звільнення людини від будь-яких видів влади. Основою анархічного світогляду є індивідуалізм, суб’єктивізм і волюнтаризм.
Характерні риси анархізму:
– неприйнятне ставлення до державної влади та її негайне знищення внаслідок стихійного бунту мас;
– захист дрібного власника, дрібного землекористувача, нерозуміння ролі великого виробництва;
– відмова від політичної боротьби, вимога негайного встановлення бездержавного ладу.
Як суспільно-політична течія анархізм склався в 40-70-х рр. XIX ст. в Західній Європі, але ніколи не існував як єдина ідеологія. Теоретичне обгрунтування анархізму пов’язане з іменами М. Штірнера, П. Ж. Прудона, М. А. Бакуніна, П. А. Кропоткіна. Останній зіграв, мабуть, саму істотну роль у пропаганді ідей анархізму та обгрунтуванні його теоретичних положень. У своєму вченні П. Кропоткін вміло поєднав позитивістську філософію і дані природознавства.
Після короткого підйому в 1872-1879 рр. анархізм входить у смугу кризи, який виразився в переході багатьох його прихильників на позиції терору.
У Росії анархізм користувався певним впливом серед частини революційних народників. Однак “ходіння в народ” виявило непідготовленість селянства до революційних виступів. Деяке пожвавлення спостерігалося в роки революційної активності 1905-1907 рр. Суспільно-політичні події в Росії в лютому 1917 р та Жовтневий переворот 1917 зі зміною державної влади показали справжню сутність анархізму, який перетворився на безконтрольні і некеровані дії, нерідко в прямій бандитизм – махновщину, що особливо проявилося в період Громадянської війни (1918 -1920 рр.).
Сучасний анархізм не додала нічого нового до “традиційного”. Він лише ревізував основні положення його творців: П. Прудона, М. Бакуніна, П. Кропоткіна, зосередивши основну увагу на проблемах особистої свободи і насильства як єдиної формі переходу до лібертарного суспільству, зокрема, в США, у Франції, в Італії та Великобританії. У 1960-1990 рр. в цих країнах виникли нечисленні групи анархічного толку.
Бакунін Михайло Олександрович (1814-1876 рр.), Філософ, публіцист, один з ідеологів анархізму і народництва. Народився в Новоторжского повіті Тверської губернії. Навчався в Петербурзькому артилерійському училищі, потім служив в армії. У 1834 р вийшов у відставку і оселився в Москві. У 30-х рр. XIX сторіччя активний учасник гуртка Н. В. Станкевича, близько знайомий з В. Г. Бєлінським, пізніше з А. І. Герценом і Н. П. Огарьовим. Вивчає класичну німецьку філософію, особливо праці Г. Гегеля. З 1840 за кордоном – Німеччина, Швейцарія, Бельгія, Франція. У 1844 р познайомився і потоваришував з П. Ж. Прудона, був знайомий з К. Марксом і Ф. Енгельсом. Активно брав участь у революції 1848-1949 рр. (Париж, Прага, Дрезден). У травні 1849 один з керівників повстання в Дрездені. Двічі засуджувався – саксонським і австрійським судами – до смертної кари, яка в обох випадках замінялася довічним ув’язненням. У 1851 р був виданий австрійською владою Росії Імператору Миколі I і ув’язнений у Петропавловську, потім в Шлиссельбургскую фортеці, з 1857 р на засланні в Томську, потім в Іркутську. У 1861 р втік із заслання через Японію і США в Лондон. У 60-70-х рр. жив у Західній Європі, співпрацював з Герценом і Огарьовим. Організатор таємного революційного товариства “Інтернаціональне братство” (1864-1865 рр.) І “Альянсу соціалістичної демократії” (1868 р). З 1868 член I Інтернаціоналу, виступав проти лінії К. Маркса і його прихильників, в 1872 р рішенням Гаазького конгресу виключений з Інтернаціоналу. Праця Бакуніна “Державність і анархія” (1873) справив великий вплив на розвиток народницького руху в Росії, а так зване “Поповнення А” до цієї роботи стало одним з основоположних документів революційного народництва, програмою і тактикою “Землі і волі”. Бакунін доводив існування “російського народного ідеалу”, головні риси якого він бачив у громадському землеволодінні, в самій ідеї “права на землю”, притаманною російському селянству. В області філософії Бакунін володів своєрідним талантом, причому його перші статті “Гімназичні мови Гегеля. Передмова перекладача “,” Про філософію “сприймалися часом як зразок філософських творів російською мовою. Однак включившись в 40-х рр. XIX ст. у західноєвропейський революційний рух, він пішов на розрив не тільки з філософією, але і з усякою теорією, сподіваючись на практичне вирішення соціально-політичних проблем. Пізніше – в 60-70-х рр. М. Бакунін переходить на позиції войовничого атеїзму і матеріалізму, близького до антропологічного. Відчував певний вплив О. Конта, але позитивистом не став, оскільки не зводив філософію до найбільш загальних висновків науки. Не був прихильником агностицизму. У центрі його філософських інтересів – критика теології і метафізики.
Помер Михайло Олександрович 19.06 (1.07) 1876 в Берні, Швейцарія, де і був похований.
Кропоткін Петро Олексійович (1842-1921 рр.), Вчений, мандрівник і дослідник, теоретик анархізму. Російський князь з роду Рюриковичів, потомствений військовий, народився 27 листопада (9.12) 1842 в Москві. У 1862 р закінчив Пажеський корпус і проведений в офіцери. Обрав для себе службу в Амурському козачому війську. Слідуючи до місця служби, в липні 1862 в очікуванні пароплава провів кілька днів у Нижньому Новгороді, відвідавши Нижегородську ярмарок і Кремль. П’ять років прослужив в Сибіру та скоїв ряд експедицій по Маньчжурії і Східного Сибіру. На початку 70-х рр. XIX сторіччя дав наукове пояснення широкому поширенню древніх материкових льодів в Північній і Середній Європі. Заклав основу теорії четвертинних зледенінь і ввів термін “вічна мерзлота”, передбачив наявність острова в Льодовитому океані, що пізніше було підтверджено відкриттям Землі Франца Йосипа австрійської експедицією. Наукові роботи “Матеріали для орографії Східного Сибіру”, “Дослідження про льодовиковий період” принесли йому світову популярність. У 1872-1974 рр. Кропоткін був членом гуртка “чайковцев” (послідовників Н. В. Чайковського), вів революційну пропаганду серед петербурзьких робітників, був заарештований і ув’язнений у Петропавловську фортецю. Через два роки ув’язнення втік. У 1876-1917 рр. перебував в еміграції у Швейцарії, у Франції, в Англії. У Франції за приналежність до I Інтернаціоналу заарештований і засуджений на 5 років в’язниці. До Росії повернувся в 1917 р і був запрошений увійти до складу Тимчасового уряду, але відмовився. Жовтневий переворот, здійснений більшовиками, визнав, проте негативно поставився до диктатури пролетаріату. Учасник анархічних організацій, член наукових товариств (зокрема. Британської наукової асоціації). Після смерті М. Бакуніна вважався головним ідеологом анархізму, будучи творцем концепції анархічного комунізму. Вірив у можливість поліпшення існуючого ладу. В області філософії Кропоткін залишався прихильником позитивізму і механістичного матеріалізму. З цих позицій він відкидав як релігійний погляд на дійсність, так і спекулятивну метафізику, називаючи гегелівську діалектику середньовічної схоластикою. Особливо багато роздумував над ідеєю еволюції, причинами змін у тваринному і соціальному світі, перенісши з біології на суспільство сформульований ним “біосоціологіческій закон взаємної допомоги”, що об’єднує людей в гуртожиток, а форми його прояву поклав в основу періодизації історії. Кропоткін виділяв такі історичні періоди як родовий побут, сільська громада, республіка вільних міст. Будучи переконаним антіетатістом, він виключав держава з прогресивної еволюції. Справедливість, рівність, самопожертву в ім’я суспільства тлумачилися їм як моральні якості, що сприяють зміцненню солідарності людей.
Помер Петро Олексійович 8 лютого 1921 і був похований в Дмитрові. Перепохований у Москві на Новодівичому кладовищі. На честь П. А. Кропоткіна були названі: гірський хребет і селище на півдні Патомского нагір’я, хребет в Східних Саянах і гори в Олекмінськ Становіка, в Антарктиді, місто в Краснодарському краї.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)