Аналіз вірша “Володарям і суддям” Державіна
Починаючи з 18 століття, роль поезії в суспільстві починає змінюватися, і вона перестає бути лише тільки світським розвагою. Поезія починає змінювати свою роль в суспільстві, вже не розважаючи багатих людей, а надаючи особливий вплив на життя всього народу, незалежно від стану. І вже “красиві” віршовані твори, які радували слухачів, поступово починають зникати, а приходять інші вірші, зухвалі і несуть у собі ідеї нового і революційного. Раніше віршовані твори, які було прийнято читати в вищому російському суспільстві, писалися “високим штилем”, який ввів ще Ломоносов. Але поступово і ця традиція зникала.
Одним з поетів, який ставився до цього новому руху в поезії, і став Гавриїл Державін. Він зважився практично одним з перших викрити тих, хто намагається скористатися владою заради своєї вигоди. І їх викрив Державін публічно, Саме цього сміливого і рішучого поетові належить створення в 1780 році чудового і глибокого вірші “Володарям і суддям”.
Відомо, що сам Державін в цей час вирішив закінчити свою військову діяльність і, залишивши військову кар’єру, став освоювати посаду радника при царі. В цей же час він починає публікувати і свої перші віршовані твори, які до цього вже звучали в світських салонах і мали популярність і популярність. Ці ж вірші він потім буде читати і імператриці в царському палаці. В цей час імператриця намагалася заохотити всіх тих, хто сміливо висловлювався. Тому вона так спокійно і прийняла Державіна, який так зухвало і різко висловлював про існуючу влади. Його твір було досить сміливим для того часу.
За змістом вірш Державіна протиставлено тієї влади, яка править країною. Так, поет називає влади богами, адже вони можуть легко розпорядитися долею людини, але тільки ці боги існують лише тільки на землі. Сам автор вірша в своєму поетичному сюжеті створює ситуацію, коли всі вони, люди з цього самого вищого і правлячого суспільства, постають перед судом, але тільки не земним, як їм би цього хотілося і якого вони зовсім не бояться. Але тільки поет зовсім не дає їм жодного шансу, тому вони постануть лише тільки перед божественним, вищим, судом.
Сам поет не відносить себе до суті, який би ставився до цього самого вищого стану, але все-таки Гавриїл Романович бере на себе місію і каже від імені Всевишнього. У його промові звучать нотки докору, який він кидає своїм співвітчизникам за те, що вони допустили в своєму суспільстві здійснювати такі вчинки, які відбуваються нині. Поет ставить риторичне питання про те, скільки ж ще можна жаліти і підкорятися “неправедних” і “злих”.
Звернемося до першої частини віршованого тексту Державіна, де він розповідає про те, що у всіх є свої обов’язки. Він вказує на те, в чому полягає борг тих, хто в сучасному світі стоять при владі і керують країною. Вони, як вважає сам автор, повинні дотримуватися самі закони і піклуватися про те, інші їх дотримувалися. В їх обов’язки входить допомагати всім слабким і беззахисним. Наприклад, надавати допомогу вдовам і сиротам, рятуючи їх від усяких бід і не даючи їх ображати сильним людям цього світу. У цій же частині свого вірш поет утверджує думку про те, що бідним людям нарешті потрібно дати волю, звільнити їх з пут, в яких вони тривалий час вже знаходяться.
Таким чином, Гавриїла Державін прямо говорить про скасування кріпосного права. Такий вислів в ті часи було дуже сміливим, але Катерина друга вирішила віднести рядки Державіна до деякого вільнодумства і закрити на цю зухвалість очі. Відомо було, що імператриця була дуже прихильна до поета, звідси і таке ставлення до його зухвалому твору.
Друга частина віршованого твору “Державіна” носить вже трохи інший характер: вона викриває влади. Поет говорить про те, що люди не слухають свій розум і вже давно перестали жити по божим законам, які допомагали любити людину і добре до нього ставитися, незалежно від того, до якого стану він ставився. Люди живуть за мирськими законами, а вони дуже часто несправедливі: їх злі справи вражають землю і навіть небеса зиблет від їх неправди. Є в цій частині вірша і звернення до царів, яких поет, як він сам зізнавався, вважав колись божими “намісниками”, які правили тільки на землі. Але тепер автор твердо переконаний, але їм вже недовго залишилося так жити. І він говорить про те, що вони не зможуть існувати без раба і просто помруть без нього.
У віршованому фіналі автор просить Всевишнього, щоб той опустився на цю землю, де так багато гріхів і почав вже свій суд над людьми. Він говорить про те, що повинен бути тільки Бог тим суддею, який справедливо все зможе розсудити. Адже без його втручання навести порядок в його країні взагалі неможливо, навіть самому справедливому і, може бути, наймудрішому, але не тому, хто сам ч
(2 votes, average: 3.50 out of 5)