Аналіз вірша “Влас” Некрасова

У багатьох своїх творах Некрасов піднімав тему грішника, який розкаявся. У вірші “Влас”, написаному в 1855 році, епічне оповідання з фольклорними елементами своєрідно втілилося в ліричному тексті, що послужило більш повного розуміння образу головного героя – простого російського мужика. Простота викладу, пісенні наспіви народного оповіді – відмінні риси цього вірша релігійної тематики.

На початку вірша Влас постає мандрівником, що збирає пожертви на будівництво храму. Він сивий, смаглявий, високий і прямий старий зі шрамом на щоці, одягнений в сіряк з розкритим коміром, худі черевики, з непокритою головою. Він носить на тілі вериги і на грудях мідну ікону. Про нього ходить недобра людський поголос, що колись був він великим грішником. Будучи крутої вдачі, свою дружину забив до смерті, покривав конокрадів, не гребував в голодний час втридорога дерти з сусідів за скуплені раніше за гроші зерно. Відбирав у орачів-трудівників останню сорочку, грабував навіть жебраків. Дали йому в народі прізвисько “кащей-мужик”.

Не було Бога у нього в душі, не щадив він нікого заради наживи. Але зламав його теж зло болюче, зліг він в муках на рік, і не міг допомогти йому навіть знахар. У маренні йому ввижалося, що бачить він страждання грішників в пеклі. Опис картин пекла поет дає в зрозумілій для простого мужика фольклорної формі: грішників терзають моторні чорти, “відьма-моторна”, “Ефіопія”, “крокодили, змії, Скорпіо”. І прочитав там Влас хартії, на яких записані його власні гріхи. У порога смерті зрозумів, що причина хвороби в скоєному, і дав обітницю за зцілення побудувати храм. Бог почув його молитвам.

Дивом уникнувши смерті, прийшовши до покаяння, роздав все майно, бо на неправедні гроші не можна здійснювати благі діяння, і став просити смиренно милостиню на будівництво храму. Більше тридцяти років пройшло в поневіряннях по міста і селах, побував на Каспії, в Москві і Петербурзі. І студеними зимами, і в літню спеку мандрував він по Русі, збираючи посильні пожертви на праведну справу. Очистившись від скверни колишнього користолюбства і користолюбства, харчуючись лише милостинею, обітницю він дотримується строго, проявивши стійкість і духовну силу в служінні. Влас, випробувавши позбавлення і нужду, долаючи негаразди і проявивши смиренність, стає на шлях праведника.

У людей блаженний мандрівник викликає почуття поваги, перехожі допомагають йому в подвижництві, вносячи трудову лепту для Божого храму. Завершується вірш авторським зауваженням, що на гроші, зібрані народом, на рідній землі побудовано безліч церков.

У цьому образі Некрасов зазначив властиву саме російській людині рису: може він бути шаленим і в гріхах, і в каятті. Ця думка знайде подальший розвиток і втілення в творчості багатьох письменників. У самого Некрасова тема гріха і його спокути буде відображена в легенді “про двох великих грішників”, яка увійде в його останню поему “Кому на Русі жити добре”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз вірша “Влас” Некрасова