Аналіз вірша Тютчева “Весняна гроза”
Федір Тютчев є одним з родоначальників романтизму в російській літературі. Поет і дипломат, який багато років прожив за кордоном, зумів гармонійно поєднати в своїй творчості західні і слов’янські традиції, подарувавши світові десятки дивовижних за красою, яскравих, образних і наповнених світлом творів.
Одним з них є вірш “Весняна гроза”, написаний в середині 50-х років 19 століття.
Як і багато прихильників романтизму, Федір Тютчев вирішив сконцентрувати свою увагу на готельній, швидкоплинній миті життя, піднісши його таким чином, що і до цього дня звичайною травневою грозою, яка майстерно втілена в віршах, захоплюються тисячі шанувальників класичної літератури.
З перших рядків цього твору Федір Тютчев зізнається в любові до весняної грози, яка для поета є не просто явищем природи. Її Тютчев сприймає з філософської точки зору, вважаючи, що теплий травневий дощ приносить землі очищення і змушує її остаточно прокинутися після зимової сплячки.
Весняну грозу поет ототожнює з молодістю, безпечністю та безтурботністю, проводячи тонку паралель між природою і людьми. На його думку, саме так поводяться молоді люди, що покинули рідну домівку і роблять перші самостійні кроки в дорослому житті.
Природа немов би пробуджуються від сну, прагнучи підкорити світ і заявити про себе в повний голос.
Весняний грім, вельми барвисто і яскраво представлений поетом у вірші, можна порівняти зі сплеском емоцій і етапом духовного становлення юнаки. Вирвавшись з-під батьківської опіки, він переосмислює більшість життєвих цінностей, оновлюється і намагається осягнути все те, що до недавнього часу було для нього таємницею за сімома печатками.
“З гори біжить потік моторний”
Саме ці рядки як не можна краще підходять для опису більшості молодих людей, які ще не визначилися зі своїм життєвим вибором, але вперто несуться вперед, часом змітаючи все на своєму шляху. Їм немає потреби озиратися назад, так як вони легко розлучаються з минулим, мріючи, щоб майбутнє якомога швидше стало реальністю.
І лише з віком, коли роки беруть своє, настає період переосмислення тих вчинків, бажань і прагнень, які властиві юності. Тому в підтексті вірша “Весняна гроза” легко вгадується певна ностальгія поета за тим часом, коли він був молодий, вільний, сповнений сил і надій.
Описуючи звичайне явище природи, Тютчев немов би підбадьорює нащадків, відзначаючи, що процеси становлення особистості також неминучі, як травневий дощ, який не буває без грому і блискавок. І чим сильніше трясуть моральні підвалини молодої людини, тим швидше вона зможе навчитися відокремлювати правду від брехні, а добро від зла.
Фінальні рядки “Весняної грози” присвячені міфічному сюжету, в якому з властивою для Тютчева образністю зроблена спроба дати пояснення природному явищу з точки зору давньогрецького епосу.
Однак чарівний сюжет, який оповідає про богиню Гебе, яка під час годування орла впустила на землю кубок і пролила питво, чим викликала дощ і грозу можна трактувати і з філософської точки зору.
Цим метафоричним прийомом поет хотів підкреслити, що в нашому світі все циклічно.
І через сотні років все так же буде гриміти травневий перший грім, і так само представники нового покоління вважатимуть, що цей світ належить тільки їм, так як вони ще не встигли збагнути гіркоту розчарування, смак перемог і рятівне умиротворення мудрості. А потім знову все повториться, немов весняна гроза, яка дарує відчуття очищення, свободи і Спокою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)