Аналіз вірша Пушкіна “Згасло денне світило”

Олександр Сергійович Пушкін ніколи не намагався йти на поводу у торжествуючої влади. Він відкрито висловлював своє невдоволення в епіграмах, які адресував і різним чиновникам, і самого імператора. Звичайно, такі вольності були накази і Пушкіна відправили на заслання.

По дорозі в Бессарабію автор робив кілька зупинок, де міг побачитися зі своїми друзями і трохи відпочити від поїздки. І ось, одним з таких пунктів перебування стала Феодосія – прекрасне, чарівні місце. Саме тут автор вперше побачив море, познайомився з його могутньою силою і міццю. Однак, перебуваючи в недоброму гуморі, морська стихія здалася Пушкіну похмурої, байдужою по відношенню до його проблем. Саме в цей період своїх глибоких роздумів, Олександр Сергійович і створює вірш “згасло денне світило”.

Душа поета просто переповнена смутком. Він сумує за своєю батьківщиною. Згадуючи в рядках вираз “слухняне вітрило”, Пушкін порівнює його з самим собою. Адже поет, не ставши боротися, просто змирився зі своїм покаранням, з тієї посиланням, в яку був змушений вирушити.

Вдивляючись в безкраї морські простори, Пушкін занурюється в щасливі спогади з дитинства, в ті роки безтурботної і спокійно життя, коли він міг любити, веселитися, бути відвертими з друзями і бути щасливим. Але, на думку автора, все залишилося позаду. Тепер, його майбутнє затьмарене, адже він далеко від своєї країни, від рідного і затишного будинку.

Не знаючи, скільки має пробути на засланні, поет вирішує попрощатися з усіма світлими життєвими моментами. Дана риса характеру відноситься до явного юнацькому максималізму, який просто переповнював душу молодого поета. Всякі думки про світле результаті даної від’їзду категорично відкидалися автором. На даному етапі Пушкін нагадує нам, що розбився об скелі корабель, який викинуло на чужі берега. Йому нема звідки чекати допомоги і розради. Він самотній і відкинутий!

Однак через якийсь час Олександр Сергійович усвідомлює, що навіть перебуваючи далеко від батьківщини, можна знайти вірних, відданих друзів, які завжди підтримають і протягнуть руку допомоги. Але… це буде потім! А зараз поет в розгубленості, він гірко пише про тих ранах, якими приховано його серце. І вже ніщо їх не вилікує!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Аналіз вірша Пушкіна “Згасло денне світило”