Аналіз роману Шолохова “Тихий Дон”
У чому трагізм взаємин Григорія Мелехова, Ксенії й Наталії? (За романом М. Шолохова “Тихий Дон”)
Михайло Олександрович Шолохов художньо втілив характер і долю російської людини в переломному і трагічному двадцятому столітті. Письменник багато в чому продовжив традиції, закладені ще Львом Толстим, створивши епічні картини народного життя в її вирішальні моменти. При цьому у всіх його романах “думка народна” ніколи не підпорядковує собі тему “думки сімейної”. У центрі уваги роману Шолохова “Тихий Дон” виявляється звичайна людина, який з волі історії вирваний зі звичного ходу життя. Вперше в російській літературі у великому романі люди з народу виявилися не серед другорядних персонажів, а в самій гущі подій. Головні герої не інтелігенти, а козаки – воїни і хлібороби. Це самі народні маси, але показання не як єдиний організм, а складаються з окремих особистостей. І, що ще більш нехарактерно для російського роману, зображення подій глобального масштабу – історичних катастроф, воєн, зламу часу, кардинальних змін у російського життя – не пригнічує приватних, на перший погляд, незмірно більш дрібних за значенням людських взаємин: всередині сім’ї і між чоловіком і жінкою. Так, Шолохов відтворює трагізм розгортаються відносин у любовному трикутнику Григорій – Ксенія – Наталя.
Центральним героєм роману є Григорій Мелехов. У перших частинах твору в герої розкриваються ті риси характеру, що закладені природою, але могли б і проявитися за умови рівного течії життю, не підірваної страшними випробуваннями. З початком бурхливих подій, пов’язаних з історичними катаклізмами, в Григорія відбувається незворотний процес внутрішнього знищення. З перших же сторінок роману в Мелехове надзвичайно яскраво проявляється особистісне начало, російська моральний максималізм з його одвічним бажанням дійти до суті все, не зупинятися на половині, що не миритися ні з якими порушеннями природного ходу життя.
Одруження на нелюбимої Наталі – чи не єдина поступка Григорія помилковому порядку життя – не змогла змусити його відмовитися від себе самого, від природного почуття. Але в той же час це подія, що розглядається ним як неволя, багато в чому визначило ті драматичні стосунки між ним і Наталею, які потім у романі будуть мати місце. Ймовірно, саме той факт, що одруження на ній не була його власним рішенням, визначило те, що ніколи він і Наталя не стали по-справжньому близькі один одному. Навіть в рідкісні хвилини гармонії між ними все одно щось коштує, і це “щось” – той елемент неволі, насильства над ним, постійна пам’ять про це Григорія, яка завжди його супроводжує. Навіть братові Григорій не прощає глузування над своєю любов’ю і ледь не вбиває Петра вилами.
Григорій виявляється не в змозі підкоритися догматичним правилами, насильство життя. Тому він змушений кинути господарство, землю і піти з Ксенія в маєток Лістніцкій конюхом. І ось тут має місце саме несподіване: Григорій без пам’яті любить Ксенію, це єдина жінка в його житті, яку він по-справжньому полюбив. Однак життя з нею в маєтку не йде йому на користь. Соціальна життя порушує хід життя природною. “Легка сите життя його псувала. Він заледащів, розтовстів, виглядав старше своїх років “.
Історичні катаклізми призводять до того, що Григорій змушений постійно їхати з дому воювати. І єдине, що підтримує його в цих отлучках, – думка про кохану жінку – Ксенії – і про дітей. Але ніколи не стає такою підтримкою думка про дружину.
Образи Наталії та Ксенії заявляються як протилежні з самого початку роману. Наталю об’єднує з Іллівною, матір’ю Григорія, мудре спокій берегинь домашнього вогнища, продовжувачок роду, глибоко захована здатність до напруженої духовного життя. Наталю відрізняють однолюб і довготерпіння. Велике почуття любові до Григорія вона проносить через все своє життя, викликаючи цим заздрість легковажної Дар’ї та приязнь Іллівни. Любов до чоловіка тут стає нерозривному з материнством. У цій дивно м’якою і доброю вдачею Шолохов постійно підкреслює внутрішню гордість і здатність до найглибших почуттів. Так, Наталя “ні слова докору” не кинула чоловікові, дізнавшись про його поведінку в поході, а лише суворо мовчала. Про силу її переживань, про її гордості говорять не слова, а вчинки: в перший раз спроба самогубства, у другій – небажання нелюбої Григорієм мати від нього дитину, що і призводить у результаті до її трагічної загибелі, в якій опосередковано (а можливо, що і безпосередньо) винен Григорій.
Характер Ксенії ближче героїням Достоєвського. Вона втілення пориву, безпосереднього життя, протесту. Її почуття до Григорія відрізняється цілісністю, всіма силами вона прагне щастя. Саме тому в романі не раз підкреслюється, що її любов – це не розпуста, а глибоке почуття, що кидає виклик родовим поняттям, яке стверджує особисту свободу людини. Любов до Григорія, як говорить і сама Ксенія, – це і її помста за життя в ув’язненні у Степана, за висушене серце. Шаленство її почуття до Григорія підкреслюється тим, що майже всі сцени побачень відбуваються на тлі буйно квітучої природи. Разом з тим до певного моменту письменник показує, що в Аксіньіно пошуку особистого щастя є і щось недостойне – звідси епітет “порочне” в описі її краси. Цей епітет зникає, коли Ксенія стає матір’ю (тепер у неї “покращали очі”, “впевнено-щаслива постава”), знову з’являється, коли вона, сама втративши дитину, відводить Григорія від дружини і дітей, і повністю зникає до кінця роману. Саме тепер Ксенія думає не про себе, а про Григорія, переймаючись до нього материнською ніжністю. Після смерті Наталії саме вона починає піклуватися про дітей Григорія і удостоюється того, що вони називають її мамою. Любов знаходить тут традиційно народне зміст. В душі героїні поселяється весна. Останнє, про що почує і герой, і читач з вуст Ксенії, будуть слова про дітей і любові.
Трагізм взаємин Григорія з Ксенія і Наталією полягає, таким чином, в тому, що Наталя всієї своєю особистістю відповідає творчим патріархальним устоям особистості самого Григорія, тоді як Ксенія – його прагненню до зміни життя, його незаспокоєності і максималізму. Яскраву натуру Григорія не можна звести лише до одного з цих полюсів – це означатиме збитковість, неповноту. І точно так само Григорій не може залишитися назовсім і повністю ні з однією з них, оскільки частина його особистості завжди буде бунтувати і страждати.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)