Аналіз поеми “Ворон” (Едгар По)
Поема Едгара По “Ворон” унікальна тим, що завоювала серця читачів з перших днів публікації і залишається популярною і зараз. Це одна з найвідоміших і перекладаються поем, серед коли-небудь створених у світовій літературі.
Історія створення
Перші згадки “Ворона” відносяться до 1844 році. У 1842 році кохана дружина Едгара Вірджинія Клем захворіла на сухоти і була приречена на швидку смерть, в 1847 році вона померла у віці двадцяти трьох років. Передчуваючи неминучу трагедію, По пише безліч віршів, в тому числі поему “Ворон”. Однак присвячено твір не їй, а поетесі вікторіанської епохи Елізабет Браунінг. Саме з її поеми “Шанувальник леді Джеральдін” автор запозичив віршований розмір для майбутнього “Ворона”.
Опублікована поема в 1845 році в нью-йоркській щоденній газеті “Evening Mirror”. Авторський гонорар склав всього п’ять доларів, але твір приніс авторові неймовірну популярність. На хвилі цього успіху видається кілька поетичних збірок.
Жанр, напрямок і розмір
Традиційно “Ворона” відносять в жанрі поеми. Сам же автор вважав цей твір скоріше чергуванням декількох невеликих віршів, ніж єдиним великим твором.
Віршований розмір – восьмістопний хорей або, як його називають в англійському літературознавстві, трохей. Вірші в строфі збудовані так, щоб чергувалися чоловічі і жіночі закінчення. Але якщо розмір запозичений, то структура строфи є оригінальною. Поема складається з вісімнадцяти строф, кожна строфа містить по шість рядків, остання з яких – рефрен. Наполегливість рефрену відзначається не тільки його регулярним повторенням, а й системою римування: з фінальним віршем римуються друга, четверта і п’ята рядка.
Кохану ліричного героя звуть Лінор. Це ім’я відсилає читача до баладної традиції, а саме – до балади Г. Бюргера “Ленора”.
Образи і символи
Традиційно в фольклорі образ ворона є передвісником смерті. У поемі За ця чорна птиця віщує ліричному героєві вічне нещастя, неможливість пережити смерть коханої. Автор зізнається, що ворон в першу чергу функціональний образ: той, хто буде повторювати рефрен. Наштовхнув на думку вибрати саме цей образ роман Ч. Діккенса “Барнебі Радж”.
Для самого героя ворон більше видається не живою птицею, а зловісним духом – посланником з темного царства Плутона. Згадка римського бога мертвих – не єдина релігійна відсилання. Є в тексті і біблійні алюзії: згадується Едем, а також бальзам з Глаади (Balm of Gilead), який міг би залікувати душевні рани убитого горем героя.
Теми і настрій
Поема пронизана меланхолійним настроєм, що заявлено з перших рядків твору. На це вказує стомлене, змучене стан героя, який час доби – глибока ніч. Незабаром сплін змінюється тривогою, передчуттям лиха.
Трансформація образу ворона змінює настрій в поемі, а також у міру розвитку включає нові теми. Першим припущенням ліричного героя було те, що до нього стукає запізнілий гість. Здавалося б, нічого незвичайного, турбуватися нема про що. Але варто було герою відкрити двері – він нікого не побачив. З цього часу в поемі з’являється страх, який вже не відпустить персонажа. Крізь відчинене вікно залітає ворон, який своїм виглядом навіть веселить переляканого юнака. Тепер тема року головує в поемі, а герой, вступивши в діалог зі зловісною птахом, дізнається про неминучу нещасті. Ворон бачиться його жертві демоном, посланником Аїда – звучить тема смерті, смерті не тільки коханої, а й усього прекрасного, що було в житті молодої людини.
Основна ідея
З найдавніших часів найбільшим страхом перед людством є страх смерті. Але власний відхід з життя може бути не такий страшний, як загибель коханої людини. Для героя поеми Едгара По втрата коханої більше, ніж просто смерть: вона означає вічне горе, яке здатне погубити і його самого. Персонаж боїться, що не впорається з наздогнавший його бідою, а страх втілився в чорного ворона. Примітно, що автор дозволяє сприймати поему і як реально подія, що відбулася, і як сон, щось містичне.
Едгар По показує нам зломленого горем людини, щоб нагадати, як важливо бути сильним і стійким перед лицем долі. У цьому полягає головна думка поеми.
Засоби художньої виразності
Одним з провідних засобів художньої виразності в “Вороні” є алітерація. Саме цей прийом допомагає створити автору відповідну атмосферу мороку і жаху в поемі. Асонанс міститься навіть в рефрені, який стає криком ворона: Quoth the Raven “Nevermore”.
Метафора виступає в поемі як провідний стежок. Образ ворона сам по собі метафора – символ страху і нескінченної скорботи, а його чорне перо – провісник мук після смерті. Однією з яскравих метафор є погляд ворона: його палаючі очі, що палять героя зсередини (fiery eyes now burned into my bosom’s core).
Едгар По неодноразово звертається до антитези. Чорного ворона протиставляється білий мармур, бурхливої зовні бурі – спокій всередині житла. Присутній контраст і всередині образу ворона. То він величний, то непоказний, то смішний, то жахливий. Ряд контрастних епітетів показує хвилювання, що відбуваються в душі героя, адже ми бачимо птаха його очима.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)