Аналіз поеми “Руслан і Людмила”

Серед більшості казкових творів Пушкіна поема “Руслан і Людмила” поставлена ​​якимось особняком. У ній тісно переплелися почуття і події, притаманні реальності і справжнім людям з міфічними персонажами, магією і чаклунством.

Так, поема починається з чарівного дуба у лукомор’я, де розповідає різні казки кіт учений, а русалки розсілися на гілках дуба, і все навколо напоєне магією і чарами.

Потім поет переносить читача на розкішний весільний бенкет, де на чільному місці сидять наречені – Руслан і Людмила, цілком реальні молоді люди. Людмилу видає заміж князь Володимир, і Руслан з захопленням дивиться на свою красуню-наречену. Але до шлюбного ложа справа не доходить – в самий розпал дівчину викрадає Чорномор. За описом Чорномор є маленьким злим карликом з непристойно довгою бородою. Причому поет так розписує цю одіозну особистість, що створюється відчуття окремого існування чарівника і бороди!

Починається дійство перед очима Людмили – коли арапи вносять “бороду старця на подушках!”
“… входить…
Горбатий карлик…
Його-то голові…
Належала борода… “

Образ чарівника в поемі монументальний, він несе в собі негативні риси. Викрадення їм Людмили посеред весільного застілля уособлює позбавлення людей мирських чеснот і благ. Адже Людмилу Пушкін наділив воістину ангельськими рисами, він намагається всюди на цьому наголошує. Так наприклад він описує пісню Леля, який прославляє “… Людмилу-прелесть…”, або сама Людмила, перебуваючи на окрасу палати старця-чарівника, милується собою. Поет підкреслює золотисту кучерів Людмили, лілейної плечей, недбалість в тому, як вона розчісує свої густі волосся.

При цьому красуня вміє за себе постояти, коли з переляку, вперше побачивши Чорномора, вона “рукою швидко схопила… сивого Карлу за ковпак” і відчайдушно заверещала. Тут вже сам чарівник від страху впав і навіть заплутався у власній бороді. На окрему увагу заслуговує ще одна героїня – Наїна. Воістину її жіноча доля багато в чому трагічна. За образом злої чаклунки ховається “… бабуся старезна, сива”, у неї блискучі запалі очі, що трясеться голова і горб на спині. Але ж сама стара розповідає про часи, коли була приголомшливою красунею.

Її любові домагався Чорномор. Маг викрав її і зачарував, але минув час, і закохана Наїна була відкинута чаклуном, тому вона звернула свої почуття в чарування і стала чаклункою.

Але в кінці поеми добро перемагає зло – Руслан проходить всі перешкоди, знаходить свою наречену і перемагає Чорномора. Присоромлений чарівник надходить на службу до Володимира – батькові княжни Людмили.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз поеми “Руслан і Людмила”