Аналіз оповідання Набокова “Різдво”

Центральної сюжетною лінією твору є лейтмотив подолання людського відчаю перед неминучим настанням смерті.

Дійові особи твору представлені в двох образах оповідача, героя від імені якого ведеться розповідь, і Слєпцова, чоловіки, що знаходиться в крайньому ступені самотності, що означає відчуженість від життя і якусь сублімацію смерті. Слєпцов недавно поховав єдиного улюбленого сина і зараз знаходиться в стані згубного відчаю, не бажаючи втішатися і сподіватися на майбутню щасливу життя. Він робить безглузді спроби перемогти ідею загибелі, відшукати аргументи, які доводять важливість життя в порівнянні зі смертю.

Розповідь умовно поділений автором на кілька частин, кожна з яких посилює раз від разу трагічність твору і наближає героя до смертельної безодні.

З початку оповіді в оповіданні автор висловлює художньо-емоційний фон твору, який зберігає свої сентиментально-сумні відтінки до кінця розповіді.

Використовуючи лексичні прийоми, письменник задіє різні літературні деталі, що підкреслюють сумний фон твору (нічого не бачиш від сліз, нежитловий кут, стукаєш зубами) і допомагають відчути почуття співчуття і співпереживання герою.

Відмінними ознаками розповіді є застосування різних символічних методів, які асоціювалися з різними проявами настрою героя. Це, наприклад, метелик, що символізує недовговічну красу в життєвому польоті, і опис ранкового зимового пейзажу, що виражає душевний спокій живої природи і народження нового і прекрасного.

В описі просторового і тимчасового письменником символізується протиставлення безпритульності справжньому і щасливого минулого, наповнене найтоншими пахощами, колірними гамами, різними звуками (нежитловий флігель, в якому зупинився Слєпцов, петербурзький будинок, де вмирає його син).

Головним символом твору є образ різдвяного свята, який, з одного боку, приносить герою радість, а, з іншого боку, нагадує образ приреченого і страждає Христа. Думаючи про смерть своєї дитини Слєпцов приходить до усвідомлення людського життя і ролі смерті в ній, бажаючи всією душею возз’єднатися з сином, але все ж роблячи свій вибір на користь продовження життєвого існування.

Вважаючи своє життя безплідною і безглуздою, в якийсь момент герой розуміє, дивлячись на вилупившуюся з кокона метелика, що життя чудесна і прекрасна.

Варіант 2

“Різдво” В. Набоковим було написано в 1924 році.

Сам автор Володимир Володимирович Набоков, великий російський письменник, не один раз номінувався на Нобелівську премію з літератури.

Набоков дуже точно передав внутрішні переживання героя. Тема “Різдва” дуже гостра тому як смерть близької людини дуже важко переживається його родичами.

Володимир Набоков народився в аристократичній родині політика, громадського діяча і юриста Володимира Дмитровича Набокова. Коли сталася жовтнева революція, Набоковим було всього вісімнадцять років. У 1919 році сім’я Набокова покинула Росію назовсім. Але, любов до своєї батьківщини залишилася у нього на все життя.

Твір починається з того що у нікого Слєпцова в Петербурзі в будинку вмирає його маленький син. Хлопчик захоплювався метеликами і любив їх колекціонувати.

Батько везе бездиханне тіло хлопчика в труні в село, в фамільний склеп. Сам оселився поруч в маленькому будиночку який легше опалювати.

Вранці він прогулюється уздовж сніжної алеї, розмірковуючи про те, що трапилося, доходить до містка і тут йому стає важко.

Йому тяжко згадувати і переживати все, що сталося, адже недавно за цими сходами бігав його син.

Слєпцову згадалася передсмертна агонія сина, коли він говорив в маренні про метеликів. Він кілька разів їздить на могилу до сина, але не відчуває духовного єднання.

Потім він наказав відімкнути маєток і йде в кімнату сина, там батьківське серце не витримало, він плаче.

Слєпцов знаходить щоденник сина дізнається ближче свого сина (той був закоханий в сусідню дівчинку але не посмів познайомиться).

Слєпцову хочеться померти. Він вирішує, що завтра помре неодмінно.

У цей самий момент з кокона вилуплюється “індійська метелик” (саме про неї говорив син перед смертю).

Метафора цього твору схоже на розповідь “Легкий подих” Івана Буніна. Розповідь починається з “кінця”, тобто ми поки знайомимося з батьком Слєпцова, спостерігаємо, його душевні терзання, далі читач дізнається про причини (лише у другому розділі), в третьому розділі стає відомо про переживання і смерті сина, а в четвертому розділі знову ми спостерігаємо невтішного батька. Основний акцент в творі зроблений на життя хлопчика, а батько і метелик це вже другорядні речі.

Таким чином Набоков як би показ спадкоємність смерті і життя. Не дивлячись на свою власну смерть хлопчик своїми працями дав життя метелику.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Аналіз оповідання Набокова “Різдво”