Аналіз оповідання “Доля людини” Михайла Шолохова
Безсмертний твір М. А. Шолохова “Доля людини” є справжньою одою простому народу, життя якого було повністю зламаною війною.
Особливості композиції розповіді
У властивій йому манері, автор веде розповідь від третьої особи і все в тій же характерною для всіх творів спокійним розміреним формі викладу.
Головний герой тут представлений не легендарної героїчної особистістю, а простою людиною, одним з мільйонів людей, яких торкнулася трагедія війни.
Однак використовуючи образ Андрія Соколова, автор схиляється перед усім народом, який пройшов через неймовірні випробування воєнного часу, і таки знайшов у собі сили жити далі і не на несправедливість долі.
Доля людини у воєнний час
Андрій Соколов простий сільський трудівник, який також як всі працював у колгоспі, мав сім’ю і жив звичайним розміреним життям. Він сміливо йде захищати свою батьківщину від фашистських загарбників, залишаючи, таким чином, своїх дітей та дружину напризволяще.
На фронті для головного героя починаються ті страшні випробування, які перевернули його життя. Андрій дізнається, що його дружина, дочка і молодший син загинули в результаті авіаційної атаки. Він дуже важко переживає цю втрату, оскільки відчуває власну провину в тому, що сталося з його рідними.
Однак Андрій Соколов має заради чого жити у нього залишився старший син, який за час війни зміг досягти значних успіхів у військовій справі, і був єдиною опорою свого батька. В останні дні війни доля приготувала для Соколова останній нищівний удар його сина вбивають противники.
По завершенню війни, головний герой, морально зламаний і не знає, як йому жити далі: він втратив своїх близьких людей, рідний дім був зруйнований. Андрій влаштовується на роботу водієм у сусідньому селі і починає поступово пиячити.
Як відомо, доля, що штовхає людину в прірву, завжди залишає йому маленьку соломинку, за якою з неї за бажання можна вибратися. Порятунком для Андрія стала зустріч з маленьким хлопчиком сиротою, батьки якого загинули на фронті.
Іванко ніколи не бачив свого батька і потягнувся до Андрія, так як жадав тієї любові та уваги, які виявляв до нього головний герой. Драматичним піком в оповіданні стає прийняття Андрієм рішення збрехати Ванечке, що саме він доводиться йому рідним батьком.
Нещасний дитина, який не знав у житті любові, ласки і доброго ставлення до себе з сльозами кидається на шию Андрія Соколова і починає говорити, що згадав його. Так по суті дві знедолені сироти починають спільний життєвий шлях. Вони знайшли порятунок один в одному. У кожного з них з’явився сенс життя.
Моральний “стрижень” характеру Андрія Соколова
Андрій Соколов володів справжнім внутрішнім стрижнем, високими ідеалами духовності, непохитності і патріотизму. В одному з епізодів оповідання, автор оповідає нам про те, як виснажений голодом і трудовими роботами в концтаборі, Андрій все таки зміг зберегти свою людську гідність: він довго відмовлявся від їжі, яку пропонували йому фашисти перед тим, як погрожували його вбити.
Твердість його характеру викликала повагу навіть у німецьких душогубів, які в кінцевому підсумку все ж зглянулися над ним. Хліб і сало, які вони дали головному герою в якості винагороди за його гордість, Андрій Соколов розділив між усіма своїми голодуючими сусідами по камері.
Це ще раз переконує в моральності головного героя. Андрій Соколов справжній син своєї держави, він уособлює в собі весь народ, всю його силу, мужність і непохитність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)