Аналіз лірики Буніна – повість “Село”
Психологічна повість Івана Олексійовича Буніна “Село” визнана одним з найбільш видатних і правдивих творів російської літератури XX століття.
Саме в цій повісті письменник починає розкривати в собі талант реалістичного прозаїка, при цьому різноманітність його художній прийомів для відображення простої селянської життя Росії тісно перегукується з темами і художньою виразністю його лірики.
Основною “Села” служить тверезий, нещадний у своїй істині реалізм, за допомогою якого Бунін розкриває перед читачами повноцінну картину селянського життя.
Задум повісті “Село”
Задум повісті “Село” виник у Буніна в результаті розмірковувань про події 1905 року і те, як це відобразилося на житті в російському селі. Це призвело до того, що ліричному і майстру тонкою і ніжною поезії Буніну довелося зображувати, що відбувається в селі в строгому стилі і суто об’єктивної манері.
Тільки так він зміг би достукатися до черствих і вже, здавалося б, небитких сердець людей, які ігнорували те, що переживають тисячі знедолених людей. При цьому Бунін не просто малює сувору картину дійсності, він розкриває особистості людей, які були ключовими фігурами цієї картини.
Тому повість “Село” вважається, насамперед, психологічним романом, так як Бунін приділяє багато уваги глибинним портретам людей, їх почуттів, переживань, думок.
Художня виразність лірики Буніна
У тому, щоб зобразити це найбільш майстерно, Буніну допомагає його художня виразність, яка укладена і в його сільської ліриці, присвяченій красі природи і тим дивним відчуттям, які вона викликає у людини. (Ліричний герой Буніна: стан самотності чи душевного спокою?)
Ретельно описаний Буніним побут і повсякденне існування селян і детально показані образи людей свідчить про головне задумі повісті.
Письменник має на меті не просто реалістично показати дійсність, а й привести читача до логічної думки про майбутнє російського народу і зокрема – про долю російської селі і тих людей, які все своє життя присвячують їй.
І саме тут виявляється настільки близький Буніну ліризм, він м’яко звучить в тональності всієї розповіді, в тих дивовижних картинах природи, яким письменник приділяє стільки уваги, в яскравих і складних почуттях героїв та їх проникливих словах.
Образи головних героїв
Два головних герої повісті – брати Красови – уявляю собою ретельно продумані образи, протилежність яких допомагає письменникові повноцінно змалювати картину дійсність.
Кузьма, поет-самоук, явно близький до самої особистості Буніна, в його діях і думках відчувається особисте ставлення письменника до подій і його оцінки.
На прикладі Кузьми автор показує риси нової народної психіки, сам Кузьма роздумує про те, що російський народ – ледачий і дикий, що причини такої жорстокої життя селян полягає не тільки в складних обставинах, але і в їх же власних уявленнях і психології.
На противагу поету-самоука Бунін робить образ його брата Тихона егоїстичним і розважливим. Поступово він примножує свій капітал, і на своєму шляху до благополуччя і влади, не зупиняється ні перед чим.
Але незважаючи на обраний ним шлях, він все ж відчуває порожнечу і розпач, які безпосередньо пов’язані з поглядом у майбутнє його батьківщини, що малює картини ще більш руйнівною революції.
Проблематика повісті
На прикладі головних і другорядних героїв Бунін розкриває перед читачами ті гострі соціальні протиріччя, в яких полягає російська дійсність.
Ті, хто є сільський “бунтівниками” – дурні і порожні люди, які виросли в безкультур’я і брутальності, і їхній протест – всього лише безглузда спроба щось змінити. Але вони не в силах змінити власну свідомість і психологію, основний якої все одно залишається відсталість і безпросвітність.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)