АЛІГ’ЄРІ ДАНТЕ – ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

АЛІГ’ЄРІ ДАНТЕ – ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Данте є найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо

Середніми віками.

І. Франко

АЛІГЄРІ ДАНТЕ   ЖАНРОВО ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Якось уночі в міцні ворота середньовічного монастиря, що нагадував фортецю, постукав самотній подорожній. “Чого тобі треба?” – похмуро запитав непривітний сонний сторож і був украй здивований відповіддю незнайомця: “Миру!” Так легенда описує один з епізодів тривалих блукань світом Данте Аліг’‎єрі. То хто ж він такий, цей суворий пілігрим, якому так бракувало миру й душевного спокою?

Точна дата народження великого італійця невідома. За відомостями, які він дав про себе в “Божественній комедії”, можна припустити, що Данте народився в травні 1265 р. А от місце його народження відоме. Це – Флоренція, одне з найбагатших і найрозвинутіших міст середньовічної Італії, місто-комуна, де постійно точилася запекла політична боротьба.

Про рід Данте, його дитинство, юність та освіту відомо обмаль. Одні дослідники вважають, що поет здобув посередню освіту, інші – що дуже пристойну і, можливо, навчався в правничій школі в Болоньї. Зрештою, хто б що не казав, а Данте був одним із найосвіченіших людей свого часу. Про це свідчать не тільки й не стільки його політична кар’‎єра та наукові трактати, скільки безсмертна “Божественна комедія”, яку недаремно називають поетичною енциклопедією середньовіччя. Саме Данте вважається одним із творців італійської літературної мови. За вживання народної мови його називали “поетом чоботарів пекарів”, які любили вірші Данте й виспівували їх на вулицях.

У Середні віки Італія, спадкоємиця Римської імперії, була роз’‎єднана міжміськими усобицями, які дуже часто переходили в криваві сутички. У містах теж не було єдності й спокою. Зокрема, у Флоренції за владу сперечалися дві могутні політичні партії: гібеліни (представники інтересів аристократів, міської верхівки) і гвельфи (представники інтересів ремісників, міських низів). Щоправда, іноді політична орієнтація цих партій змінювалася аж у протилежну. До того ж партія гвельфів розділилася на два крила, фактично на дві партії: білих (противників папи; Данте став одним із лідерів саме цього крила) і чорних гвельфів (прибічників папи). Рід Данте, хоч і належав у Флоренції до правлячої партії гвельфів, був аристократичним. Юнака настільки приваблювала політична боротьба, що він, аристократ, нащадок хрестоносця Каччагвіди (згаданого в “Божественій комедії”), для того, аби отримати право обиратися до органів управління містом, приписався до цеху аптекарів і лікарів (1295).

Після цього Данте почав відігравати значну роль у суспільному житті Флоренції: виконував важливі політичні доручення, обирався її пріором (одним із семи керівників). Однак під час дипломатичної місії в Римі в січні 1302 р. у Флоренції до влади прийшли чорні гвельфи, які оголосили ворогами, вигнали з міста й передали до суду білих гвельфів. Одним із засуджених був Данте, якого звинуватили в підкупі, хабарництві та засудили до вигнання з міста на два роки, наклали дуже великий штраф і заборонили обіймати громадські посади. Самого Данте на суді, звичайно, не було, тож і оскаржити вирок судді він не зміг. Тому судді (незбагненна логіка закону!) вирішили назавжди вигнати Данте з міста, а якщо він з’‎явиться в ньому, спалити на вогнищі. Для митця це був страшний удар. Майже двадцять років він, не маючи притулку, поневірявся по різних містах Італії. За часи своїх блукань Данте пізнав не лише долю вигнанця, а й трагедію розчарувань і втрати ідеалів: коли білі гвельфи пішли на союз проти чорних із гібелінами, поет відійшов від них і оголосив “сам себе партією”.

Данте вів свій рід від римських громадян і дуже пишався тим, що був їхнім нащадком. Його серце не могло не краятися, коли він замислювався над долею Італії, серцевиною колишньої Римської імперії. У свідомості Данте почало формуватися нове поняття батьківщини – Італії, яке виходило далеко за межі мурів Флоренції. Він любив своє рідне місто. Любив і водночас ненавидів, бо містечкова політика флорентійців заважала загальноіталійським інтересам. Для земляків же поет став не “безвинним вигнанцем”, а зрадником. Незважаючи на це, у 1316 р. Данте запропонували амністію. Проте її умови були надзвичайно ганебними: поет мусив пройти в сорочці приреченого до страти головними вулицями міста із запаленою свічкою. Данте відмовився від такого принизливого “помилування”. Тоді флорентійський суд ухвалив: оскільки поет не погодився на умови амністії, спалити на вогнищі його синів, якщо ті після досягнення чотирнадцятирічного віку залишаться у Флоренції…

Урешті-решт поет залишив активну політичну діяльність. Він увесь поринув у творчість. Його психологічна збірка “Нове життя” (“Vita nuova”,1292) складається з віршів, переважно сонетів, і прози й розповідає про історію кохання та почуття ліричного героя до Беатріче, з якою він познайомився ще в дитинстві й чиє ім’‎я означає “благословенна”. Беатріче постає як небесне створіння, уособлення жіночої краси й людських чеснот. Данте пообіцяв “сказати про неї таке, чого ніколи ще не було сказано про жодну”. У “Божественній комедії”, залишаючись, як і раніше, тією жінкою, яку він любив на землі, Беатріче є символом мудрості, що перевершує мудрість людську. Саме вона посилає до поета Вергілія, щоб той став провідником Данте в Пеклі та Чистилищі, і стає його провідницею в Раю, адже тут Беатріче зайняла достойне місце – біля трону Богородиці. Свій твір Данте назвав “Комедією” і пояснював це так: “Комедія – будь-який поетичний твір… із застрашливим початком і благополучним кінцем, написаний народною мовою”. Прикметник “божественна” (divina) за нею закріпився вже після смерті автора з легкої руки Дж. Боккаччо. Стрункість побудови “Божественної комедії” зачаровує. Поема складається з трьох частин (кантик): “Пекло”, “Чистилище” і “Рай”, кожна з яких має по 33 пісні, до яких додається вступна пісня “Пекла”, що дає магічну цифру 100. Кожна частина має по дев’‎ять відділів: 9 кругів (кіл) Пекла, 9 терас на горі Чистилища, 9 небесних сфер Раю. Кожна кантика закінчується ключовим словом stelle (“зірка”).

“Божественну комедію” Данте почав писати близько 1307 р. й закінчив у 1321 р. напередодні своєї смерті. Переказують, що відразу після смерті його сини Якопо та П’‎єтро, перші коментатори твору, довго не могли знайти останньої пісні “Раю” і навіть збиралися дописати її самотужки. Але одному з братів уночі наснився батько, який мовчки привів його до стіни в їхньому будинку. Уранці, коли мулярі розібрали стіну, на яку “вказав” батько, у таємній схованці нібито й було знайдено заключну пісню поеми.

Останні роки життя Данте провів у Вероні та Равенні. Та все ж для нього лише поезії було замало, і восени 1321 р. він вирушив із дипломатичним дорученням до Венеції, та на зворотному шляху в ніч на 14 вересня помер. Поховали Данте не в рідній Флоренції, а в чужій Равенні.

Флоренція, яка за життя поета так його й не помилувала, кілька разів домагалася дозволу перепоховати прах видатного земляка, мотивуючи це тим, що все життя Данте було пов’‎язане з нею. У “змаганні” за тіло Данте їм допоміг інший великий флорентієць. У 1520 р. Мікеланджело Буонарроті вмовив тодішнього папу підтримати своїх земляків у прагненні повернути прах Данте. Однак коли саркофаг, у якому був похований митець, привезли з Равенни й відкрили, то виявилося, що він порожній. На кілька століть останки поета були загублені. І лише в 1865 p., під час ремонтних робіт у монастирі, де спочатку був похований поет, їх знайшли. Виявилося, що францисканські монахи, не бажаючи розлучатися з великою реліквією, пробили стіну, біля якої стояв саркофаг, і викради прах поета. Справдилися пророчі слова Данте, який мріяв ще за життя повернутися до рідного міста в променях слави: “І якщо жоден із цих шляхів не веде до Флоренції, значить, до Флоренції я не повернуся ніколи!”

Місто, у якому не знайшлося місця поетові за його життя, не змогло дати йому притулок і після смерті. А цікаві туристи й нині можуть подивитися на пишну, але порожню гробницю Данте у флорентійській церкві Санта-Кроче, яку йому спорудили земляки…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

АЛІГ’ЄРІ ДАНТЕ – ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ