Аксіологічні проблеми
Філософії права та соціальної філософії: об’єкт, предмет, проблемне поле дослідженням цінностей, їх природи, сутності, функцій, детермінаціонних зв’язків і відносин займається аксіологія (вчення про цінності).
Багато гуманітарні та суспільні науки звертаються до проблеми цінностей, вказуючи не лише на їх роль в тій чи іншій сфері людської життєдіяльності, а й на сутність. До таких галузей знання відноситься філософія права, що досліджує феномени справедливості, свободи, загального блага, рівності, правосуддя, відповідальності, наміри, провини і т. п. У давньогрецькій міфології богиня правосуддя Феміда зображувалася з пов’язкою на очах (символ неупередженості), з вагами в одній руці і мечем в іншій. Тобто вже стародавні мислителі помітили ціннісно-оцінний характер людських вчинків, їх наслідків.
Для того щоб краще зрозуміти об’єкт і предмет філософії права, порівняємо його з об’єктом і предметом аксіології як соціально-філософської галузі знання.
Насамперед, у філософії права і соціально-філософської аксіології різні об’єкти: у філософії права – правова реальність, у аксіології – система цінностей суспільства і життєвого світу людини. Звичайно, правова реальність містить цінності, але це цінності не взагалі, а лише правові.
У той час як аксіологія аналізує цінності життєвого світу людини і суспільства.
Предмет філософії права та аксіології загальний, власне філософське: найбільш загальні принципи і їх пізнання (кожної конкретної форми буття). Але в філософії права це найбільш загальні принципи правової реальності та їх пізнання, в аксіології предметом є найбільш загальні принципи системи цінностей життєвого світу людини і суспільства та їх пізнання.
І філософія права, і аксіологія-дисципліни соціально-філософські, їх об’єкти – найбільш загальні соціально-філософські закономірності як співвідношення матеріального і ідеального, матеріального і духовного, об’єктивного і суб’єктивного, индивидуального-межиндивидуального-надындивидуального, особистісного та масового, природного і соціального, зовнішнього і внугреннего, божественного і людського.
Як будь-які науки, і філософія права, і аксіологія звертаються до общефилософской методології: до категорій діалектики (явище – сутність, форма – зміст, можливість – дійсність, випадковість – необхідність, хаос – порядок, система – структура – елемент, одиничне – особливе – загальне, причина – наслідок, фактор – умови, закон – закономірність – тенденція, зміна – розвиток та ін.) ,; до категорій діалектичної логіки (конкретне – абстрактне, історичне-логічне) і метафізичного методу. У ст. 2 Конституції Російської Федерації сказано: “Людина, її права і свободи є найвищою цінністю”, в ст. 17 – “Основні права і свободи людини є невідчужуваними і належать кожному від народження”.
Наявність спільного з аксіології предмета і загальної філософської та соціально-філософської методології значно збагачує філософію права при дослідженні правових цінностей. Така взаємодія сприяє формуванню теорії правової (юридичної) аксіології, яка визначає, чи повинен соціальний об’єкт активно боротися за вибір тих чи інших правових цінностей та їх здійснення, або їх виникнення стихійно, відбувається без свідомої участі людини. Саме філософія права досліджує об’єктивний і суб’єктивний характер цінностей, роль потреб та інтересів людей, інші не правових цінностей у формуванні цінностей та їх розвитку.
Сьогодні, коли нашому суспільству так необхідно забезпечити економічне зростання, соціальну гармонію, політичну стабільність і духовне відродження, консолідувати бізнес, влада і суспільство, важливо не тільки законодавчо забезпечити ці процеси. Важливо, щоб закони відповідали рівню розвитку і суспільних відносин, і наявних матеріальних і соціокультурних ресурсів, з одного боку, і, з іншого боку, висловлювали ціннісні правові орієнтації всіх громадян. У цьому відношенні облік аксиологической природи правової реальності в правотворчості і в правозастосуванні має першорядне значення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)