19 фактів про більшовиків
В одному з радянських фільмів є сцена, неточна історично, але дуже точна з точки зору положення більшовиків в Радянській Росії в перші роки після захоплення влади.
На допиті у голови ВЧК Фелікса Дзержинського один із заарештованих членів Тимчасового уряду заявляє, що коли їх поведуть до фортеці, вони будуть співати браву солдатську пісню. І ут же запитує Дзержинського, що співатимуть панове більшовики. Залізний Фелікс, не замислюючись, відповідає, що співати їм не доведеться – їх вб’ють по дорозі.
Більшовики, як до них не стався з політичної точки зору, протягом трьох десятків років жили і будували свою країну під прямий і безпосередньою загрозою бути вбитими “по дорозі”. Їх не пощадили б (і не щадили) ні білі в Громадянську війну, ні власники газет і пароплавів, повернися вони в Росію на іноземних багнетах, ні фашисти під час Великої Вітчизняної. Але як тільки ймовірність особистої загибелі кожного більшовика через крах всієї системи зникла, почалося невблаганне сповзання Радянської держави до краху.
Спробуємо згадати, якими були більшовики, чого вони домагалися і чому, врешті-решт, програли.
1. Засновник більшовизму В. І. Ленін характеризував назву “більшовики” як “безглузде”. Дійсно, воно не виражало нічого, крім того факту що прихильники Леніна змогли залучити на свою сторону більшу частину делегатів II з’їзду РСДРП. Втім, рефлексія Леніна була зайвою – до початку 20-го століття назви політичних партій практично у всіх країнах з більш-менш яка старається бути схожою на представляє волевиявлення народу політичною системою були набором слів. Соціалісти як вогню боялися саме соціалізму, “Народними” партіями іменували себе або монархісти, або представники дрібної буржуазії, ну а вже “Демократичними” називали себе все, від комуністів до відвертих нацистів.
2. Розбіжності більшовиків і меншовиків обидві сторони називали розколом. Насправді це стосувалося тільки внутрішньопартійних відносин. Між членами фракцій зберігалися добрі особисті стосунки. Ленін, наприклад, довго дружив з лідером меншовиків Юлієм Мартовим.
3. Якщо більшовики так себе називали самі, то назва меншовики існувало тільки в більшовицької риториці – їх опоненти називали себе РСДРП або просто партією.
4. Основною відмінністю більшовиків від інших членів РСДРП була гранична строгість і жорсткість політики. Партія повинна прагнути до диктатури пролетаріату, виступати за передачу землі тим, хто її обробляє, а нації повинні мати право на самовизначення. Крім того, всі члени партії повинні працювати в конкретній партійної організації. Легко помітити, що ці пункти були реалізовані в найкоротші терміни після приходу більшовиків до влади.
5. Серед інших партій більшовики до приходу влади в 1917 році вели гнучку політику в рамках можливого, перебудовуючи свою діяльність в залежності від політичного моменту. Їх основні вимоги залишалися незмінними, але тактика боротьби часто змінювалася.
6. У роки Першої світової війни більшовики виступали за поразку Росії. На початку, на тлі патріотичного підйому народу, це відвернуло від них широкі маси і дало привід уряду вдатися до репресій. В результаті до 1917 року політичний вплив більшовиків прагнуло до нуля.
7. Більшість організацій РСДРП (б) в Росії до весни 1917 року було розгромлено, багато видних партійці сиділи в тюрмах і засланнях. Зокрема, в далекій сибірському засланні перебував і І. В. Сталін. Але відразу після Лютневої революції і оголошеної Тимчасовим урядом амністії більшовики зуміли організувати потужні партійні організації в великих промислових містах і Санкт-Петербурзі. Чисельність партії за короткий час виросла в 12 разів і досягла 300 000 чоловік.
8. Вождь більшовиків Ленін мав найпотужнішим даром переконання. Після приїзду в Росію в квітні 1917 року він оголосив свої знамениті “Квітневі тези”: відмова від підтримки будь-якого уряду, розпуск армії, негайний мир і перехід до соціалістичної революції. Спочатку від нього відсахнулися навіть найближчі соратники, настільки екстремістської навіть для часу постфевральского свавілля була програма Леніна. Однак уже через два тижні Всеросійська конференція більшовицької партії прийняла “Квітневі тези” як програму дій для всієї організації.
9. Приїзд Леніна і його соратників в Петроград багато хто вважає інспірованим і організованим німецькими військовими. Поглиблення революційних процесів дійсно було б на руку Німеччині – з війни виходив найсильніший з ворогів країни. Однак кінцевий результат цієї операції – в результаті революції Ленін захопив владу, а кайзер, якому служили німецькі військові, був повалений – змушує задуматися про те, хто кого використовував у цій операції, навіть якщо вона існувала.
10. Ще одним серйозним і практично незаперечним звинуваченням на адресу більшовиків є вбивство імператора Миколи II і членів його сім’ї. Хоча до цих пір ведуться суперечки про те, кого саме розстріляли в будинку Іпатьєва в Єкатеринбурзі, швидше за все, вбиті були саме Микола, його дружина, діти, слуги і лікар. Політична доцільність могла виправдати кару імператора, в крайньому випадку, малолітнього спадкоємця, але ні в якому разі не вбивство практично сторонніх до престолонаслідування людей.
11. У результаті Жовтневого збройного повстання більшовики прийшли до влади в Росії і залишалися правлячою партією (під різними назвами) до 1991 року. Слово “Більшовиків” зникло з назви партії, що іменувалася РКП (б) “Російська комуністична партія”) і ВКП (б) ( “Всесоюзна комуністична партія”) лише в 1952 році, коли партія отримала назву КПРС ( “Комуністична партія Радянського Союзу”) .
12. Самим демонізіруемим лідером більшовиків після Леніна був Йосип Сталін. Йому приписують багатомільйонні людські жертви, винищування народів при переселенні і масу інших гріхів. Досягнення Радянського Союзу при його правлінні або виносяться за дужки, або вважаються свершеннимі всупереч волі Сталіна.
13. Незважаючи на удавану всесилля Сталіна, він був змушений лавірувати між різними угрупованнями в керівництві партії більшовиків. Схоже, в дискусії про економічну доктрину в СРСР на початку 1930-х років він або упустив момент, або змушений був змиритися з цькуванням православної церкви і руйнуванням храмів. Повернутися до питання взаємодії з церквою більшовицьке держава змогла тільки в роки війни.
14. Керівниками партії більшовиків послідовно були В. І. Ленін, І. В. Сталін, Н. С. Хрущов, Л. І. Брежнєв, Ю. В. Андропов, К. У. Черненко та М. С. Горбачов.
Пан Зюганов, при всіх недоліках попередників, тут явно зайвий
15. На всьому протязі перебування при владі більшовиків і комуністів звинувачували в банальному крадіжці. Почалося все з мільйонів швейцарських франків готівкою, нібито зберігалися в сейфі секретаря ЦК РКП (б) Якова Свердлова в 1020-х роках, закінчилося мільярдами доларів США, розміщеними на Заході під керівництвом керуючого справами ЦК КПРС Миколи Кручини, який покінчив з собою в останні дні існування СРСР. Незважаючи на гучність звинувачень, ні спецслужбам різних країн, ні приватним слідчим не вдалося знайти ні долара з “більшовицьких” грошей.
16. В історичній і художній літературі можна зустріти поняття “старі більшовики”. Йдеться зовсім не про вік тих, кого називають цим терміном. Старими більшовиками в 1950 – 1960-ті роки стали називати видних членів РСДРП (б) – РКП (б) – ВКП (б), що потрапили під каток репресій 1930-х років. Прикметник “старий” в даному випадку означало “знав Леніна”, “має дореволюційний партійний стаж” з очевидною позитивною конотацією. Сталін, нібито, розв’язав репресії для того, щоб усунути від влади хороших, які знають більшовиків, і поставити на їх місця своїх неписьменних висуванців.
17. З огляду на те, що в період Громадянської війни та інтервенції західних держав, США і Японії проти Радянської Росії партії всього політичного спектра, починаючи від меншовиків, закінчуючи монархістами коли захоплено, а коли вимушено підтримували військові дії проти Радянського уряду, поняття “більшовик” придбало розширене тлумачення. “Більшовики” стали називати простих селян, які мали нещастя розорати десятину поміщицької землі або мобілізованих до Червоної армії робітників. Політичні погляди таких “більшовиків” могли бути як завгодно далекі від ленінських.
18. Подібним трюком спробували в роки Великої Вітчизняної Війни скористатися і гітлерівці. Народи Радянського Союзу оголошувалися постраждалими від “більшовиків”: євреїв, комуністів і різного роду начальства. Гітлер і його прибічники зовсім не врахували того факту, що в Радянському Союзі з небаченою швидкістю працювали соціальні ліфти. У великі більшовики міг потрапити селянський син, який виявив організаторські здібності на будівництві, або червоноармієць, який відзначився на надстрокової служби та став червоним командиром. Записавши більшу частину народу в більшовики, гітлерівці закономірно отримали в своєму тилу найпотужніше партизанський рух.
19. Головне поразки більшовики зазнали не в 1991 році, а набагато раніше. Система, в якій рішення з усіх питань приймають не компетентні фахівці, а вбрані довірою партії, але не володіють потрібними знаннями люди, стерпно працювала в досить архаїчному радянському суспільстві середини 20-го століття, і допомогла виграти війну з гітлерівською Німеччиною. Але в післявоєнний період суспільство, наука і виробництво стали розвиватися так швидко, що більшовицька партія за ними не встигала. Починаючи з Хрущова, лідери комуністів вже не очолювали процеси в суспільстві та економіці, а лише намагалися якось впоратися з ними. В результаті система пішла в рознос і СРСР припинив своє існування.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)